Чи стане Київщина лідером у рибництві?

Вже понад 7 років минуло з того часу, як в Україні прийнято Закон «Про аквакультуру». Документ, зокрема, передбачає можливість суб’єктів господарювання взяти в оренду частку водойми загальнодержавного значення для встановлення плавучих садків і вирощування у них риби.

На превеликий жаль, досі цим законним правом в Україні жодне рибоводне підприємство не змогло скористатися.

Чому так відбувається? Які заходи потрібно вжити, щоб цей давно побудований пароплав зійшов, висловлюючись словами корабелів, зі стапелів та вийшов у відкрите плавання? І чи здатна Київщина показати приклад у справі, що затяглася, і стати справжнім лідером у рибництві?

Про проблеми рибної галузі порталу PromPolitInform розповів виконавчий директор асоціації «Українська аквакультурна спільнота», керуючий партнер науково-виробничого сільськогосподарського підприємства «Бестер» Юрій Яременко.

Б’ємося, як риба об лід

Дійсно кажуть, що вода камінь точить. Якщо постійно не будеш стукатися у двері, тобі їх не відчинять. Понад 5 років тому аквакультурне підприємство «Бестер» звернулося до Київської обласної держадміністрації з проханням надати в оренду частку водойми у Канівському водосховищі для встановлення плавучих садків та вирощування у них риби. За цей час вже змінилося декілька губернаторів, а питання залишається невирішеним. Рибоводи не можуть скористатися своїм законним правом. Що заважає? Відповідь проста – недосконало прописана в Законі процедура та небажання чиновників щось змінювати.

На перший погляд – дивна ситуація. Рибоводи готові за власний кошт будувати садкові лінії, створювати робочі місця, сплачувати податки.  Маючи найбільший у Європі потенціал водних ресурсів, Україна могла б стати лідером у рибництві. Але досі прилавки наших магазинів завалені імпортною рибою з Норвегії, Туреччини та Аргентини.

Корінь проблеми полягає у тому, що керівництво держави вперто не хоче помічати потенційних можливостей вітчизняного рибництва. Ще в далекому 1995 році президентським Указом було затверджено День рибалки, як професійне свято робітників рибного господарства. Традиційно свято відзначається у другу неділю липня. У цей день кожного року рибників вітали Президент України, Голова Верховної Ради та Міністр міністерства АПК. Цього ж року День рибалки припав на 12 липня, але жоден з можновладців навіть не згадав, що таке свято існує.

Складається враження, що з рибною галуззю останнім часом проводяться якісь чудернацькі експерименти, які нічого спільного не мають зі здоровим глуздом.

Спочатку знищили Міністерство аграрної політики та продовольства. І це в країні, де понад 40% валютних надходжень до державного бюджету надходить від сільгоспвиробників! Потім рибну галузь приєднали до об’єднаного Міністерства енергетики та екології. Наразі рибництвом доручили опікуватися екологам. «Добре, що не космонавтам», – шуткують рибники.

А як у них?

За останніх декілька місяців до Асоціації «Українська аквакультурна спільнота» вже двічі зверталися з доволі привабливою пропозицією з Канади. Пропонують створити осетрову ферму в країні кленового листа. Наразі на всю величезну Канаду існує лише одна ферма. Умови цікаві: надають землю і водний об’єкт, мільйон доларів безповоротної допомоги та необмежений кредит під 0,1%. Умова одна – створити не менше 10 робочих місць.

Крім того, в Канаді не існує такого атавізму, як у нас, коли представники Держпродспоживслужби беруть на аналіз з кожної партії виробленої продукції по 8 кг риби та по 1,2 кг ікри. Там для аналізу виявляється достатньо 60 грамів ікри на рік!

Таку кількість ікри Держпродспоживслужба України бере на аналіз від кожної партії 

А таку кількість ікри беруть на аналіз у країнах Європи. Відчуйте різницю!

Цінують роботу рибоводів і в Євроунії. У наших сусідів – Чехії, Словаччині чи Польщі, місцевих фермерів влада просто носить на руках. Хочеш побудувати садкову лінію або закриту рециркуляційну систему з вирощування риби – отримаєш до 70% відшкодування від вартості проекту, на додачу – до 50% компенсації за корми та дешеві кредити під 0,1% до 20 років. Тільки працюй!

А взяти хоча б наших сусідів по чорноморському регіону – Туреччину, Грузію, Азербайджан, Вірменію. Рибна галузь там розвивається швидкими темпами. Тому, що там вона має потужну підтримку держави. Наприклад, у Туреччині розроблено програму розвитку рибної галузі  країни на три роки, якою передбачено збільшення до 2023 року обсягів аквакультури до 600 000 тон та збільшення експортної виручки до 2 мільярдів євро.  Для порівняння, офіційно Україна торік виробила продукції аквакультури приблизно 18 000 тон. Порівняння доволі красномовне!

Як прорвати греблю байдужості?

Самий простий шлях, мабуть, – вибрати Президентом України рибовода, як було, наприклад, не так давно з Президентом Ющенком та українськими пасічниками. Результат очевидний – наразі Україна займає провідне місце у світи з експорту продуктів бджільництва.

Здоровий глузд підказує, що якнайшвидше потрібно відновити в нашій країні Міністерство аграрної політики і зробити його потужним та дієвим інструментом, головною метою якого буде допомога сільгоспвиробникові. У новому міністерстві треба створити окремий департамент рибництва. До речі, у Сполучених Штатах Америки, які мають одну з найрозвиненіших економік у світі, ще з 1889 року успішно працює Міністерство сільського господарства, і нікому не спадає на думку його ліквідовувати. Бюджет міністерства складає понад 94 млрд доларів та налічує понад 106 тисяч співробітників.

З тим, що собою представляє Міністерство сільського господарства США, можна ознайомитися за цим посиланням.

«Не так давно мені довелося бути присутнім на засіданні комітету Верховної Ради з питань аграрної та земельної політики. Зайвий раз переконався, що наша країна має колосальні можливості з виробництва самої різноманітної сільгосппродукції. Але в той же час деякі факти, про які довелося почути, мене просто шокували. Виявляється, ми імпортуємо левову частку молочної продукції та картоплі, в основному з Білорусі, а останні роки почали завозити молочку та бульбу навіть з країни–агресора! І це під час війни, яка триває вже сьомий рік! Якщо так піде й надалі, то ми скоро і карася з коропом будемо закуповувати у окупантів!», – говорить Юрій Яременко.

І на завершення просте питання: що потрібно зробити, щоб справу в українському рибництві нарешті зрушити з місця? І відповідь проста: переставити декілька літер на папері і, звісно, бажання керівництва держави. Наразі Київщина знаходиться за один крок до вирішення ключових проблем рибників. Головне – не втратити шанс!

«Українські рибоводи вірять в те, що це можливо. Цю греблю байдужості, безвідповідальності, бюрократизму колись має прорвати.  Якщо таке ставлення до рибників не зміниться і якщо нас не почують, то ми готові вийти під вікна кабінетів державних чиновників, у законний спосіб відстоювати власні права», – констатує Юрій Яременко.