Вірш Каті Козачанської «Ніколи не забуду, й не пробачу» прислала у редакцію її подруга Анна. Вона написала, що можливо публікація її поезії допоможе Каті подолати важку втрату – загибель на війні її чоловіка. Шість місяців Катя не знала де він, та мала надію, що живий. Але експертиза ДНК встановила, що він загинув.
Редакція порталу Prompolitinform висловлює щирі співчуття Каті та тисячам українок, які через війну росії проти України втратили своїх найдорожчих та найрідніших. Вони, як і авторка цих поетичних рядків «ніколи на забудуть, і не пробачать» російсько-фашистських окупантів, з вини яких українські родини зазнали скільки горя. Але вони свято вірять в нашу Перемогу, щоб відродити зруйновану рашистами Україну, в пам’ять про своїх синів і дочок, чоловіків та батьків, які загинули за її Незалежність та мирне, щасливе життя.
Ніколи не забуду, й не пробачу
І кожен день, – по суті нова біль, –
Згадайте, як ридали за Ірпінь.
За Кременчук, за Бучу, за Гостомель,
Вже більшість, – не побачить дому.
Не скаже матері, – “привіт”, не обійме, –
Ця біль, – напевне, так і не мине.
Де тільки вчора, стояв гучний сміх, –
Біда забрала повністю усіх…
⠀
І скільки ще попереду новин, –
Де знов загинув чийсь чи брат, чи син…
І скільки невідомого й страшного, –
Що часом, відбирає навіть мову…
⠀
Ніколи не забуду, й не пробачу, –
І тих, хто причинив це зло, і наших…
Тих, хто повісив триколірну тряпку,
Тих, хто за своїх людей не в бій, – в посадку!
⠀
Тих, хто кричить про переговори, –
Про це не може бути й мови…
За стільки покалічених людей, –
Ми не пробачим жодну із смертей.
Катя Козачанська
Фото: Радіо Свобода
