Відносини держав і лідерів США та Європи на цьому історичному відтинку можна класифікувати як традиційні політичні суперечки. Проте уважний погляд показує інше – змінюється не лише політика, змінюється геостратегічний стан простору, в якому вона існує.
Про це інформує ArmyUA повідомляє портал Prompolitinform.
Раніше міжнародні конфлікти виникали навколо інтересів держав: економіки, безпеки, ресурсів, територій тощо. Інтерпретації подій з’являлися вже після самих подій і пояснювали їх суспільству часто як політичні протиріччя.
Сьогодні ситуація докорінно інша. Комунікаційно-контентні інтерпретації миттєво стають глокальними і самі починають створювати подієві конфлікти та актуалізацію процесів часто більші за первинні події.
Політичні заяви на глокальних цифрових платформах, потужні інформаційні кампанії та публічні комунікаційно-когнітивні реакції більше не описують реальність, вони її формують і часто генеративно агресують. Через це навіть між екзистенційними союзниками виникають суттєві напруження, які раніше були малоймовірними.
Саме в такому контексті слід розглядати сучасні дипломатичні суперечки між країнами Європи та США, дискусії навколо регулювання цифрового простору, а також політичні реакції на внутрішні трагедії чи радикалізацію суспільств. Окремі події стають символами ширших процесів, ніж їхній безпосередній зміст.
Вперше за тривалий час інтерпретації перестають бути нейтральними і перетворюються на інструмент домінуючо-генеративного впливу на відносини між державами. Це створює нову геостратегічну публічну реальність, у якій політична конкуренція поступово втрачає традиційні рамки, а головне – запобіжники до нейтралізації.
У таких умовах головним питанням стає вже не те, хто має рацію в політичній дискусії між союзниками, а інше – чи зберігаються дії держав у межах цивілізаційних принципів поваги до інституцій, незалежності судів, відповідальності за висловлювання / позицію, обмеження влади національним законодавством тощо.
Коли ці межі починають розмиватися цифровими платформами союзників, конфлікти поширюються швидше, ніж приміром, економічне або релігійне протистояння. Напруження виникає не через силу держави, а через зміну стилю політичної поведінки, коли поява гіперперсоналізації, емоційного тиску та генеративних публічних кампаній підміняють інституційний діалог союзників.
Саме тому сучасні міжнародні публічні кризи дедалі менше схожі на традиційну національну політику. Вони стають проявами ширшого процесу боротьби між цивілізаційною моделлю, заснованою на правилах і функціоналі узаконених інституцій, та моделями, які підміняють їх авторитарною персональною волею і конфліктно-антагоністичною мобілізацією суспільств.
У цій новій сучасній геостратегічній реальності політика вже не є боротьбою програм або інтересів. З перманентної боротьби між партіями, як це було в часи політичної статики, вона перетворюється на «останній бій» за сам характер людського середовища, за те, чи залишатиметься публічний простір простором відповідальності, поваги, вдячності партнерам та союзникам, чи стане простором експонального постійного загострення відносин без можливості повернення у вихідний пункт.
У наддинаміках глокальної агресії такий публічний стиль стає постійним станом сучасності. Як приклад можна навести публічні звинувачення та конфлікти у ситуації із загибеллю ультраправого активіста, студента Кантена Деранка, якого побили кілька людей у масках під час конференції в Інституті політичних наук в Ліоні в середині лютого.
У результаті публічних оцінок цієї події лідерами та інституціями США й Італії, МЗС Франції викликало «на килим» посла США Чарльза Кушнера (відбулася телефона розмова, під час якої посол обіцяв не втручатися у внутрішні справи Франції), а президент Франції Е. Макрон і прем’єр-міністерка Італії Д. Мелоні відклали великий франко-італійський саміт, запланований на початок квітня ц.р. у французькій Тулузі.
Саме тому ці події у трикутнику Франція-Італія-США щодо трагічних подій у Франції слід розуміти не як окремі дипломатичні інциденти, а як ознаки історичної трансформації, у якій вирішальним стає не сила держав, а здатність їхніх інституцій стримувати силу навіть тоді, коли це політично невигідно або особисто незручно.
Висновок
Сучасне геостратегічне екзистенційне протистояння дедалі менше визначається швидкістю або повнотою політичних реакцій. Проблема полягає не у запізненні реакції держав чи лідерів, а у зміні самої природи публічного середовища. Колективний путінізм формує комунікаційно-контентні пастки, у яких інтерпретації подій виникають раніше за самі події і примушують держави реагувати в межах уже заданого сценарію позацивілізаційних сил.
У такій реальності навіть союзники можуть опинятися у взаємному напруженні не через розбіжність інтересів, а через одночасну реакцію на штучно сконструйовані інформаційні імпульси. Політичні лідери перестають визначати порядок денний першими і вимушено діють у просторі, де конфліктність генерується зовні як інструмент геостратегічного домінування.
Саме тому сучасні міжнародні суперечки дедалі частіше є не проявом традиційної політичної конкуренції, а ознакою глибшої трансформації, тобто боротьби за контроль над самою реальністю публічності. У цих умовах вирішальним стає не сила держав і навіть не швидкість їхніх реакцій, а здатність інституцій зберігати суб’єктність і не втрачати власний порядок дій у середовищі нав’язаних реакцій.
Автори: Валерій Скрипнюк, Віктор Вельбик, ГО «Центр Комунікаційно-контентоної безпеки»
Фото згенеровано АІ
