В ніч на 15 червня 2026 року російські ракети пошкодили одну з найвідоміших українських святинь – Києво-Печерську лавру. Не військовий об’єкт. Не штаб. Не склад боєприпасів, а Успенський собор. Місце, яке пережило монголів, царів, більшовиків і десятки імперій, що давно перетворилися на пил історії.
І ось тепер до цього списку вирішила долучитися росія. Країна, яка називає себе «захисницею православ’я», запускає ракети та дрони по святинях, містах і мирних людях. Це приблизно якби серійний палій очолив пожежну службу і почав читати лекції про пожежну безпеку.
Удар по Лаврі став не лише черговим воєнним злочином, а й свідченням того, що росія воює проти української історії, культури та пам’яті. Але чому Кремль програє навіть тоді, коли руйнує, – йдеться у матеріалі Івана Арєф’єва для порталу Промполітінформ.
По-перше, російська пропаганда знову розповідатиме про «високоточні удари» та «виключно військові цілі». Але є одна проблема: Успенський собор не запускає дрони по Курську, дзвіниці не атакують Бєлгород, а монастирські мури не ведуть контрбатарейну боротьбу.
По-друге, удар по Лаврі – це удар не по будівлі. Це спроба вдарити по символу. росія давно воює не лише з українською армією. Вона воює з українською мовою, культурою, історією, пам’яттю та самою ідеєю існування незалежної України.
Крім того, цей обстріл вкотре демонструє справжню ціну російських розмов про «братні народи» та «захист православ’я». Бо важко захищати святині, одночасно запускаючи по них ракети.
Отже, маємо черговий доказ того, що росія веде війну не лише за території. Вона веде війну проти всього, що нагадує світові про Україну та її тисячолітню історію.
Але є одна проблема для кремлівських стратегів. Вони можуть пошкодити стіни. Можуть вибити шибки. Можуть залишити після себе попіл і руїни. Але вони не здатні спалити віру. Не здатні стерти пам’ять. Не здатні зламати народ.
Бо Києво-Печерська лавра – це не лише камінь. Україна – це не лише територія. Історія – це не лише будівлі. Усе це живе в людях.
І якщо Росія досі цього не зрозуміла, то її фінал буде таким самим, як і в усіх попередніх загарбників, які приходили на нашу українську землю з вогнем і мечем.
Їхні ракети колись закінчаться. Їхніх генералів рано чи пізно знайде ГУР. Їхніх пропагандистів також наздожене відповідальність.
А Київ стоятиме. Як стояв тисячу років до них. І стоятиме ще тисячу після них. Бо імперії приходять і йдуть. А Україна залишається.
Автор: Іван Арєф’єв
Колаж: Андрій Атлантов
Фото: Instagram/Мінкульт
