В поточному році світові ціни на нафту суттєво обвалилися. Причому головною причиною такого обвалу вважається протистояння між Саудівською Аравією та Росією. Однак, не всі звернули увагу, що насправді зниження цін на нафту на світових ринках спостерігалося ще з вересня 2018 року після досягнення ними чергового піку близько 80 дол./бар. у період торговельного протистояння між США та Китаєм. По це на порталі PromPolitInform пише Анастасія Співак.
Особливістю цього періоду було залучення до нього Ірану, проти якого США виставляли свої звинувачення та, як наслідок, вихід останніх з ядерної угоди. З того періоду і до кінця березня 2020 року ціни впали на 75% і лише з початку квітня дуже слабо скоригувалися. Але все по порядку.
Хто ж головні гравці на світовому нафтовому ринку?
На світовому ринку нафти, як на будь-якому іншому ринку, існує безліч гравців – покупців та продавців. З боку продавців найбільш вагомими є країни ОПЕК (насамперед Саудівська Аравія), а також Росія та США. Причому США долучилися до продавців нафти лише з грудня 2015 року, коли було знято діюче 40-річне ембарго на експорт нафти країною. З тих пір США доволі швидко наростили обсяги видобування нафти (приріст склав майже 42%) – і вже на середину 2019 року посіли лідируючі позиції серед виробників з обсягом 12.2 млн бар./добу.За таких умов з метою утримання цін на нафту від стрімкого падіння було підписано угоду ОПЕК із залученням до неї Росії щодо зменшення обсягів видобування нафти, що дозволило цінам коливатися у відносно вузьких межах.
У свою чергу, США також виступають найбільшими споживачами нафти. До категорії лідерів можна віднести й Китай, хоча обсяги споживання майже вдвічі менші від останнього.
Ураховуючи, що перерозподіл енергоресурсу здійснюється між найбільшими геополітичними гравцями, а також те, що нафта довгий період часу була чи не єдиним базовим активом для визначення цін на світових товарних ринках, її ціна стала доволі чутливою до будь-яких геополітичних та геоекономічних коливань.
Базовий відлік падіння цін
У 2018 році після розгортання торговельних воєн стало очікувано, що їх наслідки будуть негативними для економіки країн, які в них утягнуті. Відповідно, враховуючи найбільшу залученість до цього протистояння Китаю, економічна активність уповільнювалася (темпи зростання ВВП Китаю були найменшими за останні десять років), що вплинуло на зменшення попиту на нафту не лише в середині країни, а й загалом у світі. На тлі стійкого зростання обсягів пропозиції, насамперед з боку США, ціни на нафту почали просідати. Натомість у вересні 2018 року посилилося протистояння між США та Іраном, яке вилилося в запроваджені санкцій проти останнього, що загрожувало раптовим звуженням пропозиції на ринку. Реакцією на такі дії стало стрімке зростання цін на нафту. Однак збільшення обсягів видобутку Саудівською Аравією та Росією, а також продовження купівлі Китаєм нафти в Ірані в обхід санкцій (розрахунки здійснювалися в юанях, які наразі є світовою резервною валютою на рівні долара США та інших валют) акумулювало негативний ефект на ціни. У результаті світові ціни на нафту відновили зниження.
Звуження економічної активності у світі через торговельні війни, в які в тій чи іншій мірі вже в 2019 році були втягнуті майже всі країни світу, продовжило тиснути на ціни на нафту в бік зниження. І тільки дія угоди ОПЕК+ на тлі перебоїв з постачанням окремих країн, зокрема Венесуели та Лівії, утримували ціни в середньому близько 60 дол./бар.
А от тепер про особливості поточного року
На початку 2020 року підписання «першої фази» торговельної угоди між США та Китаєм вселило оптимізм на світових товарних ринках щодо стабілізації цін на тлі очікуваного зростання світової економіки. Натомість виявлення та стрімке поширення коронавірусу спочатку в Китаї, а далі і в усьому світі призвело до відновлення зниження цін на нафту на тлі суттєвого зменшення економічної активності та, як наслідок, звуження попиту на енергоносії. Додатковим фактором, який прискорив падіння, було енергетичне протистояння між Саудівською Аравією та Росією.
Неможливість досягнення консенсусу щодо обмеження обсягів видобування нафти в поточному кризовому періоді для стабілізації ситуації призвело до того, що країни–експортери нафти (не лише Росія чи Саудівська Аравія) намагалися за рахунок додаткових дисконтів виокремити для себе нових клієнтів. Дійшло до того, що наприкінці березня ціни на окремі марки нафти були вже на 1.5 – 2 дол. нижче собівартості. Однак така ситуація не може бути надовго, оскільки втрати від продажу нижче собівартості змушують обмежувати обсяги пропозиції. Найбільше від такого падіння цін серед найбільших виробників постраждали США, де частина нафтовидобувних дрібних компаній одразу ж збанкротувала. Виграли тимчасово лише окремі країни, які зуміли скористатися низькими цінами та зайняти частково на ринку нішу Росії та США.
Уже на початку квітня з’явилися повідомлення про можливість домовленостей між світовими виробниками нафти щодо обмеження обсягів виробництва. Це вселило оптимізм учасників ринку та скоригувало ціни в середньому на 50% вгору.
Так що ж нас очікує?
Як відомо, 09 квітня 2020 року було підписано нову угоду ОПЕК+. ЇЇ особливістю є те, що, на відміну від попередніх угод, вона одразу містить довгострокові зобов’язання аж до 2022 року. Відповідно до угоди обсяги видобування нафти повинні бути зменшені на 10 млн бар./добу в травні – червні, далі на 8 млн бар./добу до кінця поточного року, а з початку 2021 року до квітня 2022 року – на 6 млн бар./добу. Найбільше зниження очікується від Саудівської Аравії та Росії – по 2.5 млн бар/добу. Натомість за базовий рік відліку було взято не поточний, а 2018, коли обсяги виробництва цими країнами були одними з найвищих. У результаті для них обмежено рівень видобування на найбільш кризовий період – 8.5 млн бар./добу (у подальшому очікується нарощення до 9.5 млн бар./добу з січня 2021 року). Звичайно, було б добре, якби до процесу обмеження долучилися й США та Канада, однак поки це лише бажання.
За таких умов, коли обсяги падіння світового попиту в рази перевищує обсяги зниження виробництва, очікується, що попри підписання нової угоди ОПЕК+ із залученням світових лідерів, ціни на нафту на світових ринках залишатимуться низькими. І тільки активізація економічної діяльності в 2021 році надасть новий імпульс до поступового зростання цін на нафту. Це означає, що завдяки зовнішнім факторам для пересічного громадянина за поточних умов у 2020 році ціна на продукти перероблення, такі як бензин чи дизпаливо, повинна зменшуватися або ж щонайменше не зростати.
Анастасія Співак,
Інститут журналістики КНУ ім.Т.Г.Шевченка
Фото: з сайту UA-energy
