Не дозволяти собі бути безтурботними чи недбалими, допомагати армії та не забувати, що війна триває. До цього закликав Президент України Володимир Зеленський кожного українця. Кожного, кому є дорогими перемога та свобода. Про це нагадує портал PrоmPolitInform і в матеріалі, що пропонуємо нашому читачеві.
Про цих звичайних і водночас унікальних людей сьогодні наші засоби масової інформації пишуть мало й скупо. Їх відсунули на другий план. А про життя та щоденний подвиг цих простих наших співвітчизників нагадувати варто. Безтурботній, затишній домашній обстановці вони віддали перевагу зовсім не конфортному побуту в окопах, тримають оборону. Люди різного віку та різних спеціальностей. Багато з них і пенсіонерів. Про таких і хочемо розповісти.
Він пройшов Афганістан, був у Придністров’ї, Карабаху, приміряв, як кажуть, на себе й інші гарячі «точки». Це Василь Федорович Колесник, професійний військовий, справжній боєць. Людина з широкою душею, хоробрим серцем, великим почуттям відповідальності за справу, якій присвятив своє життя.
Василь Федорович закінчив вище військове училище. Тягар військової служби ніс гідно, гордо. Але в тридцять чотири роки з армійською кар’єрою довелося розпрощатися. Був звільнений «за станом здоров’я».
З болем сприйняв повномасштабне вторгнення Росії до України. І вже першого дня війни, 24 лютого, попрямував до військкомату. Розумів, що у проханні знайти йому місце у лавах захисників країни може завадити його інвалідність. Але був наполегливий. Та, як кажуть, підсобив і працівник військкомату, колись колишній підлеглий Колесника.
Оформили. Екіпірували та направили боронити околиці Гуляйполя. Окопувалися вправно. Адже навички збереглися. Давав поради молоді, як правильно робити. Створювали опорні ротні пункти, рили траншеї, окопи. Не встигали облаштуватись, як їх перекидали на нове місце. Спершу проводили зачистку місцевості. Бачив, як молоді хлопці через недосвідченість підривалися на мінах, щедро розставлених ворогом. Багато хто після цього стали інвалідами.
У бойовій обстановці завжди цінуються добре слово, підтримка. Поруч постійно були надійні, щирі, щедрі люди. Готові надати допомогу, психологічно налаштувати, у прямому значенні слова поставити на ноги. Таким справжнім цілителем виявився Володимир Ілліч Дементій, про якого розповів Колесник. Кожен, кого торкнулися сильні й умілі руки Дементія, хто відчув відкритість і участливість його душі, відгукується про нього з теплотою, щирою подякою.
Колесник пам’ятає, як Володимира Ілліча на передову привезли волонтери. Дементій сам напросився, нібито проконсультувати. Таких людей називають і мануальниками й костоправами. А ще людьми, які володіють методикою реального цілительства.
І Дементій почав лікувати бійців. Показав себе тим лікарем, який, як стверджують, міг за 3-4 дні відновити людину. Масажами, спеціальними вправами, цілющими порадами, рекомендаціями про правильне та здорове харчування.
Володимир Ілліч навідувався до всіх підрозділів, куди тільки можна було дістатися. Від охочих звернутися по допомогу не було відбою. Слава про нього розійшлась і по окрузі. Намагалися потрапити на прийом навіть місцеві жителі. Він нікому не відмовляв. Працював, як стверджує Колесник, по 16 годин на добу.
Серед українських військовослужбовців виявився хлопець, який періодично непритомнів. Потім приходив до тями і продовжував нормально виконувати бойові завдання. Про це почув Володимир Ілліч, зателефонував волонтерам та попросив відвезти до того солдата, допомогти. І допоміг. Із бійцем тепер повний порядок.
Побував Дементій і під Харковом, і під Миколаєвом. Понад 30 наших захисників поставив він у стрій. Були серед них і 7 айдарівців. А одну жінку, яку хотіли оперувати, витягнув буквально з-під «хірургічного ножа». Знайшов метод лікування без оперативного втручання.
Сотні людей сьогодні вдячні Володимиру Іллічу Дементію.
Колісник так характеризує Володимира Ілліча: «Дуже скромна, товариська, якась позитивна людина. Нам усім запам’яталася його фраза «Стриманість у всьому!»
Незабаром знову Колісник зі своєю «бригадою» повернувся до Покровки. Туди ж перевели і підрозділ, у якому проходив службу його син. Вийшло, як у тій пісні – «вороги спалили рідну хату». Син залишив дружину, дітей. Захищає їх. Разом із батьком на фото).
Так, на війні сьогодні кожна людина на особливому рахунку. Особливо цінуються його сила, відвага, надійність. А ще – душевна доброта, щедрість і бажання бути потрібним тим, хто потребує твоєї допомоги. Не можна дійсно залишатися безтурботним, байдужим, коли триває війна. Наші герої це розуміють.
