Хай дехто і назве мене й цинічним,
А випадок здається іронічним.
І щоб урок засвоїти нащадкам,
Розповісти все треба вам спочатку.
От якось на Донбасі, після бою,
Захисники верталися гурбою.
Раділи – «мобіків» вмісили в глину,
Аж їм відкрилася сумна картина.
Над тілом москаля сидить козаче
Да так розгублено та гірко плаче!
«Що сталося? – спитали побратими.
– Це ж добре, що і цей рашист загинув!
Ми світлий мир успішно будували
І «радників» з Кремля сюди не звали.
В які б вони всі не рядились ряси,
Це варвари, вони – гарматне м’ясо!»
«Все так, – підняв боєць на друзів очі. –
А знаєте, як у душі скрегоче?
Застрелити збирався «бідолаху»,
А він тут взяв і вмер від страху!»
І командиру стало хлопця шкода:
Той не відчув від бою насолоди.
А орк не втямив «братньої нам злуки»,
Які росія принесла нам муки.
В Москві підступності здавна несила.
Був геноцид, нас й голодом косила.
Якщо болотний звір не зміг прозріти,
То буде в чорноземі нашім гнити!
І сподіватись варварам тим марно –
Не будуть катувати нас безкарно.
У командира гнів котився комом:
«Не розумію, що в них під шоломом?
Як виживають без набоїв, в холод.
Не тіткою їм став й на фронті голод.
Навіщо на забій їх всіх ведуть?
За що, нарешті, ті як мухи мруть?»
А інший побратим, на вигляд літній,
«Відважив» вислів «армії елітній».
Не заздрить воїн путінській піхоті,
Що не тримала крихти хліба в роті.
Віддав би навіть скибу паляниці,
Щоб орк дожив до кулі із рушниці!
Мораль історії усім відома:
Порядок налаштуй, москаль, удома!
Не зазіхай на землю ти святую,
Бо тут отримаєш законну кулю!
Післяслів’я
Нас, браття, ще важкі чекають дні.
Але в борні ми, вірте, не одні.
Примусити москву знайдемо сили,
Щоб й поглядати в бік наш не хотіли!
Для друзів в хаті буде й паляниця.
Від ворогів – заряджена рушниця!
Олександр Бондаренко
21 лютого 2023 року
