Саміт G7 2026 року, який проходив на французькому курорті Евіан-ле-Бен з 15 по 17 червня приніс Україні нові гарантії підтримки, а кремлю – нові причини для роздратування.
Лідери провідних демократій та економік світу підтвердили подальшу підтримку України, продовження санкційного тиску на Росію, допомогу українській енергетиці та зміцнення української протиповітряної оборони. Про це пише Іван Арєфʼєв для порталу Промполітінформ.
Для Кремля ж новини значно гірші. Бо ще у 2022 році в Москві були впевнені, що Захід втомиться за кілька місяців. Що Європейський Союз розвалиться під тиском енергетичної кризи. Що країни НАТО посваряться між собою. Що санкції не працюватимуть. Що Україна залишиться сам на сам із російською армією.
А Україна стоїть.
Європейський Союз не розвалився.
НАТО збільшилося і стало сильнішим.
А G7 продовжує підтримувати Україну.
Саме це сьогодні найбільше дратує Кремль.
Президент України Володимир Зеленський заявив, що через ослаблення позицій Кремля російські удари по Україні можуть посилюватися. І це не схоже на силу. Це схоже на нерви. Бо коли диктатор не може показати перемогу на фронті, він починає демонструвати силу там, де ще може – терором проти мирних міст.
Знаєте, що найбільше дратує Путіна? Не санкції. Не НАТО. Не західна допомога. Його найбільше дратує те, що вже пішов п’ятий рік широкомасштабного вторгнення, а Україна продовжує стояти.
У лютому 2022 року вони планували взяти Київ за три дні. Потім за три тижні. Потім до травня. Потім до осені. Потім до нового року. Минуло чотири роки. Триває п’ятий. Київ стоїть. Українська армія воює. Українська оборонна промисловість працює. Українські дрони і ракети долітають туди, куди ще недавно в Кремлі вважали неможливим. А російська пропаганда досі пояснює власному населенню, чому «все йде за планом».
Що пішло не так?
Проблема Путіна проста. Він починав цю війну як коротку каральну експедицію. Хотів змінити владу в Києві. Хотів знищити українську державність. Хотів повернути імперію. Хотів, щоб Україна перестала існувати як незалежна країна. А отримав найбільшу війну в Європі за останні десятиліття, сотні тисяч втрат, мільярдні витрати та державу, яка не просто вижила, а навчилася бити у відповідь. І найголовніше – жодна зі стратегічних цілей Кремля так і не була досягнута. Саме тому Путін нервує.
Чому Кремль зривається на терор?
Тому що війна поступово приходить туди, де її не повинно було бути за задумом Москви. На військові аеродроми. На нафтобази. На НПЗ. На логістичні вузли. На об’єкти, які годують російську військову машину. Ще недавно росіяни дивилися війну по телевізору. Сьогодні дедалі частіше дивляться на неї через вікна власних осель. І це викликає дуже неприємні запитання до власної влади. Бо коли тобі роками розповідають про «другу армію світу», а потім закривають аеропорти через атаки дронів, починаєш замислюватися, чи все справді так добре, як показують по телевізору.
А де ж їхня «найкраща ППО»?
Роками російська пропаганда розповідала про непереможні С-400, про «аналоговнєт» і про повністю закрите небо над Москвою. А потім почали палати нафтозаводи. Почали закриватися аеропорти. Почали вибухати склади та підприємства. Почали надходити повідомлення про удари по військових об’єктах у глибині Росії.
І раптом з’ясувалося, що російська пропаганда збиває цілі набагато краще, ніж деякі елементи російської ППО.
Чому удари по Україні можуть посилитися?
Бо терор – це останній аргумент тих, хто не отримав бажаного результату. Коли не можеш перемогти армію – б’єш по містах. Коли не можеш зламати державу – намагаєшся залякати людей. Коли не можеш показати перемогу своєму населенню – показуєш черговий ракетний удар по цивільних. Саме тому слова Зеленського потрібно сприймати серйозно. Росія може нарощувати кількість атак. Може запускати більше дронів. Може бити частіше. Але це не ознака сили. Це ознака того, що п’ятий рік великої війни не приніс Кремлю того результату, заради якого її починали.
Коли все йде за планом – не доводиться щодня переконувати в цьому власне населення. Коли все йде за планом – показують результат. А коли вже п’ятий рік великої війни доводиться пояснювати, чому Київ досі не взятий, чому Україна не скорилася, чому Європейський Союз не розвалився, чому НАТО стало більшим і сильнішим, а G7 продовжує підтримувати Київ – значить щось дуже серйозно пішло не за планом.
Путін нервує
І чим більше він нервує, тим більше буде намагатися залякати українців. Але є одна проблема. Загалом московсько-українська війна триває вже дванадцятий рік. П’ятий рік триває велика війна. За цей час українців намагалися зламати ракетами, бомбами, блекаутами, окупацією, терором і щоденними погрозами.
Не вийшло. Результат усі бачать щодня. У вільному Києві. У незламному Харкові. У Запоріжжі, яке живе попри обстріли. У Херсоні, який не скорився. У кожному українському прапорі над нашою землею. Бо дванадцятий рік московсько-української війни й п’ятий рік великої війни довели головне:
Україна вистояла.
Україна воює.
Україна б’є у відповідь.
І саме це найбільше дратує Кремль. Бо найстрашніший кошмар Путіна – не санкції, не НАТО і не Захід. Його найбільший кошмар – це Україна, яка відмовилася ставати Росією. І чим довше триває ця війна, тим очевиднішою стає одна проста річ:
Не Україна програла війну за три дні. Це Кремль уже п’ятий рік не може виграти ту «триденну війну», яку сам і розпочав.
Автор: Іван Арєфʼєв
Колаж: Андрій Атлантов
Фото: ua.news
