У демократичному суспільстві повинна бути межа між свободою слова і зневагою до людей, які воювали за Україну
Критикувати владу — право. Вимагати результатів — обов’язок суспільства. Але написати на картонці «Хмара — нах» значно легше, ніж пройти шлях бойового офіцера. Не картон вирішує. Дії та вчинки — вирішують.
Про це пише Іван Ареф’єв для порталу Промполітінформ.
Днями побачив картонку: «Хмара — нах! Федоров — так!»і зрозумів, що не можу ось так просто пройти повз цей «картон». Хочеться сказати кілька слів. Без істерики, але прямо. Я нормально ставлюся до протестів. Виходьте. Критикуйте. Вимагайте пояснень. Підтримуйте Федорова, Хмару чи будь-кого іншого. Влада у демократичній країні не є священною коровою, а громадянин не зобов’язаний мовчати.
Але є різниця між громадянською позицією і хамством. Особливо коли своє «нах» ти пишеш людині, яка значну частину цієї війни бачила не з екрана смартфона.
Євгеній Хмара — бойовий офіцер, повний кавалер ордена Богдана Хмельницького, людина з бойовим досвідом ще з часів АТО. Можна сперечатися, чи буде він хорошим міністром. Можна вимагати від нього результатів. Можна через 100 днів чи через рік розібрати по гвинтику його рішення та роботу в цілому, якщо для цього буде привід. Але спочатку дайте людині нормально працювати.
Бо дуже зручна сьогодні форма політичної боротьби: взяти шматок картону, маркер і одним словом списати в «нах» людину, яка роками ризикувала життям.
Міркування, що картон усе стерпить – хибні, бо війна — це не TikTok, а Міноборони — не фан-клуб і бойові офіцери — не футболісти, яких міняють під крики з трибуни.
Втім, не треба робити ворогів із людей, які підтримують Федорова. Серед них багато нормальних, небайдужих українців, які щиро вважають, що він потрібен Міноборони. Це їхнє право.
Але коли аргументація закінчується словами «Хмара — нах», закінчується й дискусія. Бо свобода слова — це право сказати дурницю. А дорослість — це здатність зупинитися, розуміючи, в який важкий воєнний час ми живемо.
Тому картонщикам я б порадив просту річ: перш ніж відправляти бойового офіцера «нах», відкрийте його біографію. Подивіться, де він був, що робив і за що отримував нагороди. А вже потім беріться за маркер.
Бо країні сьогодні потрібні не фанати прізвищ. Нам потрібні результати. Федорову — повага за зроблене. Хмарі — можливість довести, що він здатний зробити більше. А картонщикам — трохи більше мозку перед друком. Бо картон легкий лише чистий, а написані на ньому слова перетворюють звичайну картонку на важку відповідальність. Як мінімум моральну.
І про це варто пам’ятати, інакше одного дня можна так захопитися боротьбою за Україну, що почати принижувати тих, хто її захищав. А це вже може бути зовсім хрінова ситуація.
До речі, 20 серпня 2026 року Верховна Рада України призначила Євгенія Хмару міністром оборони України. Його кандидатуру підтримала конституційна більшість – 312 депутатів.
Тому сильна позиція зараз — не «заткнути картонщиків», а залишити їм право критикувати й водночас провести червону лінію: критикуємо рішення та результати, а не знецінюємо бойовий шлях офіцера.
Автор: Іван Арєфʼєв
Колаж: Андрій Атлантов
Читайте також: Верховна Рада призначила Євгенія Хмару міністром оборони
