Лише 7,2% українців готові зіграти у азартну гру на гроші. Про що це свідчить?

Наприкінці листопада Ukrainian Gambling Council (далее – UGC) представила перше незалежне соціологічне дослідження ставлення громадян до грального бізнесу в Україні, проведене спільно з дослідницьким агентством Info Sapience у жовтні поточного року. Про це повідомляє Діло, інформує портал PrоmPolitInform.

Отримані дані виявилися несподіваними і дуже показовими, оскільки спростовують масу міфів, що транслюються як політиками, так і різними лідерами громадської думки щодо як азартності українців, так і зацікавленості «звичайних громадян» у «легких грошах». Та й ігрові уподобання українців досі ніхто не досліджував.

До 2009 року в цьому не було особливого інтересу ні з боку держави ні з боку операторів нехай і вельми хаотичного, але ринку гемблінгу, а після заборони легальної роботи взагалі не було кому цим займатися. Саме тому, проведене дослідження, є й унікальним та інформативним одночасно.

Також, відштовхуючись від його результатів, можна буде вивчати динаміку змін легального ринку азартних ігор в Україні та ставлення українців до такого виду рекреаційного бізнесу.

А тепер, про результати дослідження «Ставлення українців до гемблінгу», проведеного UGC та Info Sapience, докладніше. Так, згідно з отриманими даними, лише 7,2% українців висловили готовність зазнати свого успіху та перевірити математичні здібності, спробувавши зіграти в одну з азартних ігор на гроші.

Чи багато це чи мало? Дивлячись як і навіщо рахувати!

З одного боку, дана статистика з абсолютною достовірністю підтверджує тезу про те, що українці це не «граюча нація» і, одночасно, повністю спростовує пропагандистський медійний штамп про те, що «дай українцям можливість легального грати на гроші, то всі відразу побіжать у гральні заклади». Ні, не побіжать. Так, причини такої поведінки можуть мати різну природу і вимагають окремого вивчення, але вже зараз можна з упевненістю констатувати: масштаб потенційної проблеми з ігровою залежністю, про яку говорять популісти та лобісти нелегальних гральних закладів, значно перебільшений.

З іншого боку, 7,2% громадян України, яким за законом дозволено брати участь у легальних азартних іграх та робити грошові ставки (а для цього треба бути повністю дієздатним і не молодшим 21 року) – це близько 2,5 млн осіб, інтереси яких не можна нехтувати. Причому це «не можна ігнорувати», відноситься до галузі державної політики та державного регулювання. А ось для бізнесу, особливо такого, що працює у сфері індустрії розваг, не звертати увагу на цільову аудиторію споживачів своїх послуг обсягом 2,5 млн. потенційних споживачів – просто нерозумно.

Жоден розсудний і відповідальний політик не може оминути потреби такої кількості виборців. Так, саме виборців, адже обмеження за віком для потенційних гравців у 21 рік дають змогу саме так їх кваліфікувати з політичної точки зору. Не кажучи вже про те, що всі вони – платники податків і, разом із легальними операторами грального ринку, є дуже істотною частиною вітчизняної індустрії розваг. Галузі, яка приносить гроші до бюджетів різних рівнів та сприяє збільшенню інвестиційної привабливості на рівні регіонів.

Тож як противники реформи вітчизняного грального ринку не намагалися маніпулювати інформацією та нагнітати панічні настрої, дані соціологічних досліджень свідчать про те, що загалом, населення України досить адекватно сприймає і себе, і азартні ігри, і свої можливості/здібності. Крім того, жодних страхів щодо легалізації гемблінга не відчуває, так само як і нездорової тяги до азартних ігор.

До такого виду розваг українці ставляться досить непогано і майже половина опитаних бачить у ній певний позитивний ефект для країни. А ось випробовувати свій успіх збирається 7,2% опитаних або приблизно два з половиною мільйони, у перерахунку на генеральну сукупність у вигляді дорослого населення країни. Небагато, але й немало. Особливо якщо врахувати, що легальному гральному ринку України лише півтора роки і потенціал для розвитку дуже великий.