Про те, які методи застосовує роспропаганда для впливу на свідомість і поведінку громадян рф, спрямовані на підтримку і виправдання своїх агресивних планів, розповідає Детектор медіа, повідомляє портал PrоmPolitInform.
Сьогодні йтиметься про тактику героїзації.
Тактика героїзації — один із методів воєнної пропаганди, що має декілька ключових завдань.
По-перше, консолідувати маси довкола спільної мети — в контексті російської агресії, цією метою є «денацифікація» та «звільнення» українських територій.
По-друге, насадити «правильні» цінності й типи поведінки, тобто закріпити в суспільстві лояльність до режиму, активну підтримку армії, бажання долучатися до воєнних дій тощо.
По-третє, відвернути увагу від нагальних проблем, компенсувавши їх сумнівними «здобутками».
По-четверте, вкотре виправдати й раціоналізувати агресію, зміцнивши прагнення до реваншу.
Окрім цього, героїзація породжує романтизоване бачення смерті, руйнувань та людських страждань і цим затьмарює реалії війни та вихолощує ціну людських втрат.
Ця тактика стала популярною із початком повномасштабної війни. Адже впродовж перших восьми років війни російський агітпроп апелював до страдницьких образів — «знедолений народ Донбасу», «урізані в правах російськомовні українці», «замордовані діти Донбасу», «гнані за правду православні віряни», «осквернені радянські пам’ятники»… Мета пропагандистського прийому – апелювання до мук і страждань — викликати, з одного боку, ненависть до «карателів», демонізувати і дегуманізувати їх, а з іншого — викликати співчуття до «постраждалих» та раціоналізувати щедру «допомогу» — гумконвоїв у вигляді зброї.
Складно утримувати бойовий дух, якщо він ґрунтується лише на співчутті чи жалю. Тому Росія, наприклад, героїзує 11-річного Фьодора із Брянщини: на нього та ще двох школярок нібито напала група «українських диверсантів». Хлопець був поранений, в тілі застрягла «натовська куля», та він не розгубився, врятував себе і дівчат, втікши у безпечне місце.
Історія хлопчика Фьодора апелює до сильних емоцій. Агітпроп намагається викликати симпатію до Фьодора: маленький хлопець потрапив у ситуацію, з якої б не кожен дорослий зумів би вибратися. Змушує співпереживати й захоплюватися – поранений «герой» із кулею в тілі рятує себе і двох ровесниць. До того ж, відвага школяра контрастує зі зухвальством «диверсантів». Якщо спроєктувати ці емоції на конкретні дії, вийде повага до «подвигу», люта ненависть до українців та бажання помсти.
