Українську оборону Росія закидає піхотою: гарячі точки фронту

Активна лінія фронту у війні Росії з Україною – 850 кілометрів. Її зменшення майже на третину після звільнення правого берега Дніпра за лічені тижні, очікувано, призвело до ще більш кровопролитних боїв на напрямках, що залишилися. Де зараз намагається наступати армія окупантів і який можливий розвиток війни? Про це повідомляє Радіо Свобода, передає портал PrоmPolitInform.

Бахмут. Куди просунулись російські військові?

Поблизу міста Бахмуту зараз – нескінченний потік військової техніки. У повітрі, притискаючись до землі, курсують бойові гелікоптери. Активізація боїв тут – прямий наслідок відступу окупаційних сил із Херсону.

«Після того, як росіяни з правого берега пішли на лівий берег, там більше корпуси – 10-15 тисяч осіб – їх одразу перекинули в район донецького фронту від Вугледару до Лисичанська, включаючи Бахмут, Авдіївку. Ми бачили це збільшення їхньої роботи та кількості в районі Павлівки під Вугледаром. І в 2-3 рази зросла вогнева поразка, яку почали завдавати росіяни в районі Бахмуту та Авдіївки. Це саме ті частини, які вийшли з правого берега на лівий», – розповідає воєнний експерт та полковник запасу Роман Світан.

Запеклі бої за Бахмут тривають з літа. За останній тиждень російським військам вдалося трохи просунутися на півдні від міста – захопити Андріївку, Озарянівку, Курдюмівку та Зеленопілля. Міноборони Росії заявило – взяли Спірне, але за даними проєкту Deep State бої там тривають.

«Бахмут сам по собі – це ключ до звільнення з погляду росіян від українських військ території Донецької області. Без взяття Бахмуту вони не зможуть підійти ні до Костянтинівки, ні до Дружківки, ні до Слов’янська, ні до Краматорська та не зможуть рухатися далі у бік Покровська на Захід. Тобто ключ такий, наріжний камінь, обійти який неможливо. Його можна лише взяти. Тому росіяни і б’ються за нього. Але це лише частина питання, яке вони намагаються вирішити. За Бахмутом проходить водовід, яким свого часу постачалася вода із Сіверського Дінця. Сам водовід їм потрібен, оскільки без води Донбас жити не може – вони, звісно, там не перезимують», – продовжує Роман Світан.

Бійці, для яких повномасштабне вторгнення почалося з боїв за Попасну в Луганській області, що тривали до травня, кажуть: тактика дій противника під Бахмутом їм дуже знайома. Але тепер в окупантів немає такої значної переваги – зокрема в артилерії.

«У ворога була колосальна перевага в артилерії. Просто один до десяти в статистиці випущених снарядів – це не міф, це реально було так. І це ще найкращі наші дні, коли ми одним снарядом на 10 тоді відповідали. От тоді було дійсно найважче. І в повітрі у ворога дійсно безпілотники. Це от найстрашніше, мабуть, для артилериста – це побачити або, найчастіше, почути звук пташки в небі. Оце найстрашніше, тому що ти розумієш, що по тобі будуть стріляти до тих пір, поки не попадуть, а коли попадуть, то ще накинуть», – каже боєць 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ з позивним «Адвокат».

«Якщо не є якась активна фаза – відповідно, роботи може бути менше. Якщо ж іде інтенсивний бій – збільшується кількість виконання бойових завдань, збільшується витрата. Тобто роботи набагато більше», – додає його побратим з позивним «Кент».

«Конкретно ця гармата отримана після капітального ремонту. Вона в дуже хорошому стані. Звісно, партнерська техніка, західна, вона класна, але й треба наших «малюток» також поважати. З них ще можна немало результату взяти. Поки що ефективно працює, точно працює. І, насправді, каші не зіпсує. Навіть наша старенька 2С3», – каже «Адвокат».

«Акація» – це найпотужніша бригадна артилерія, тобто ці установки, як правило, ведуть вогонь для прикриття своєї ж власної піхоти на передовій. Оскільки роботи доволі багато, то гармати працюють зі стаціонарних позицій, тобто після ведення вогню їх не змінюють.

«Поки ми не досягнемо того результату, який ми хочемо досягнути. Відпрацьовуємо 2-3 вогневих завдання і відразу ж змінюємо позицію, тобто здійснюємо внутрішньопозиційний маневр. Це для того, якщо противник зміг десь нас засікти у своїх засобах, якщо він навіть відпрацює по тій позиції – нас уже там не буде. Тобто ми собі переміщуємося на якусь відстань», – каже «Кент».

Авдіївка, Мар’їнка, Піски

Ще один район, де Росія намагається наступати, – поблизу Авдіївки. Фактично з початку масштабного вторгнення армія РФ намагається оточити місто, але безрезультатно. Зараз особливо активно штурмують Невельське та Першотравневе. Також на донецькому напрямку атакують Мар’їнку – де окупанти мають просування всередині міста, навіть повільніше, ніж поблизу Бахмуту.

«Мар’їнка, Піски та Авдіївка – це практично межа міста Донецька, великої агломерації Донецько-Ясинуватсько-Макіївської. Для росіян дуже важливо відсунути лінію фронту від міста. Бо наша армійська артилерія дістає до центру міста. А натівська артилерія з активною високоточною зброєю дістає й за агломерацію. До Макіївки і далі у бік Харцизька. Тому в них одне з першочергових завдань – відсунути лінію фронту хоча б кілометрів на 30, хоч би до карлівського водосховища – це кілометрів 30 від Пісок. Звісно, їм треба взяти Авдіївку або її спробувати оточити, чим вони зараз намагаються займатися. І далі південне угруповання. Південно-західне угруповання вугледарське – мар’їнське угруповання прикриває з південного заходу, а із заходу його прикриває Курахове», – каже Роман Світан.

Вугледар, Павлівка

У районі Вугледару після запеклих атак останніх тижнів Росія контролює Павлівку, але без подальшого просування. На думку аналітика Def Mon, активізація тут російської армії може бути пов’язана з бажанням відновити залізницю Донецьк-Волноваха. У районі Степового вона зараз розібрана, щоб її відбудувати, треба щонайменше відкинути з цього району українську артилерію.

Ситуація навколо Вугледару

«Вона розташована нижче Вугледару. І всі дороги, які до неї ведуть, – вони прострілюються. Ну там така географія. Там все очевидно було з самого початку. Що брати Павлівку не було ніякого сенсу, вони вирішили що Павлівка – це ключ до Вугледару і якщо вони візьмуть Павлівку, то Вугледар вдасться взяти безперешкодно і далі розвивати наступ. Але це чергова помилка російського командування, яка росіянам там зараз відхаркується кров’ю», – каже воєнний історик та журналіст Михайло Жирохов.

«Росіяни, чомусь, почали наступати на Вугледар. Вони хочуть до мар’їнського угруповання зайти в тил – вийти на Курахове. Із Вугледару далі на північ на Курахове. Наше українське угруповання, яке зараз є в Вугледарі, знову ж таки перебуває в кращому становищі для оборони. Ще одна проблема у росіян. Цей виступ вугледарський – це дуже добрий напрямок майбутнього нашого наступу у бік Волновахи та Маріуполя. Вони чудово це розуміють, прораховують та намагаються зайняти більш покращені позиції для оборони. Щоб не дати нашим військам виконати цей маневр виходу на узбережжя Азовського моря з перетином сухопутного коридору з Росії до Криму», – каже Роман Світан.

Запорізька область. Ситуація на фронті

Оборонні дії на Донеччині не означають, що українські війська не зроблять спроб наступати на інших ділянках фронту. За наявності резервів для ЗСУ перспективним напрямом для просування, крім ділянки Сватово-Кременна, може бути район Запоріжжя.

«Наступ, наприклад, на запорізькому напрямку – там де степ. Він повністю залежить від того, як промерзнуть дороги, а земля щоб промерзла, потрібно 7-10 днів щоб стояли морози -15, -20. Наступ росіян зараз на Бахмуті або в Мар’їнці або на Авдіївку – він не залежить від погоди. Тому що зараз вуличні бої і там більш менш асфальтовані дороги, і Донбас цим відрізняється – це достатньо урбанізована територія», – пояснює Михайло Жирохов.

«Один із перспективних напрямків – Пологи і далі або на Токмак-Мелітополь. Або відразу на Бердянськ – узбережжя Азовського моря. Тобто такий хід. Досить перспективний. Але й третій напрямок дуже перспективний. Наразі наші війська працюють над знищенням російського угруповання, яке перебуває у Новій Каховці – це лівий берег Дніпра в районі Каховської ГЕС. Там наші оперативно-тактичні групи виконують певні завдання», – каже Роман Світан.

Стабілізаційний пункт

Це один із стабілізаційних пунктів української армії на Бахмутському напрямку – перше місце поблизу передової, куди привозять поранених бійців. Лікарі тут одними з перших бачать наслідки запеклих боїв.

«В задачу нашого закладу не входить оперування. Хворі, які доправлюються сюди з передової, вони завжди дуже в важкому стані, і наша основна мета – це стабілізувати їх. Не дати, по суті, вмерти на даному етапі евакуації і доправити до тих закладів, де нададуть більш кваліфіковану допомогу», – пояснює воєнний медик Олег Коломієць.

«Вогнепально-осколкові поранення, яких набагато більше. Мінно-вибухові – також набагато більше. Характер поранень – їх у цивільному житті, в цивільній хірургії – набагато менше зустрічається, тому що це виключно поодинокі випадки за рік. Тут їх 80-90%. Тобто їх тут багато. Наведу приклад один – вчора пацієнт був. Була зупинка серця, ми його завели і ми його стабілізували. Більш-менш він був стабільний, але важкий. Вам не передати емоції, які кожний лікар, який працював, він… ми не дарма тут», – розповідає Дмитро Ксьондз, воєнний медик.

Як змінюється війна? Тактика

Українська оборона, як і всі дев’ять місяців повномасштабного вторгнення, залежить від стійкості піхоти на передовій і тій підтримці, яку вона отримує з тилу. Зі зменшенням лінії фронту залишається все менше варіантів розвитку бойових дій – тому гарячі точки та натиск агресора навряд чи спадуть.

«З нашого боку, на жаль, теж такий собі стратегічний тупик коли і ми, і росіяни зараз кидаємо величезну кількість і техніки, і особового складу. Але у них останні пару тижнів це виходило краще – просуватися, прочавлювати оборону. Це залежало тільки від погоди. Тому що останні тижні на Донбасі стояв туман. Дуже погана погода і тому підтримка артилерії була мінімальна. Зараз наша артилерія працює виключно з коригуванням із дронів. А підняти дрон в тумані дуже непросто. Тим паче знайти якісь координати, знайти цілі. Тому на перший план почала виступати велика кількість особового складу. Тому вони давили мясом. Та тактика, яку використовували росіяни починаючи з Другої світової війни – вона, на жаль, на декількох напрямках спрацювала і під Бахмутом. Наскільки зараз затратно тримати Бахмут – оце величезне питання. Чи не спалюємо ми резерви, які б могли використати весною 23-го року для наступальних операцій. Я цього не бачу, але бачу, що кількість частин, які задіяні в обороні Бахмуту, ростуть з кожним днем, як і, на жаль, наші втрати там», – каже Михайло Жирохов.

Багато українських військових так чи інакше майже безперервно перебувають на передовій ось уже дев’ять місяців повномасштабного російського вторгнення. Те саме стосується значної частини окупаційних сил, яких після невдачі на одному плацдармі перекидають для спроб захоплення інших напрямків. І значну частину цих сил з обох боків ще не ввели у бій після битви за Херсон. Але тепер доведеться воювати взимку, де важлива не лише підготовка, а й спорядження.