Ігор Мізрах пояснив, чому звільнення чиновників не є реформою української влади

Вердикт щодо проєкту скорочення державного апарату можна винести одним реченням чи абзацом. Однак, мій огляд буде більш об’ємним та ґрунтовнішим одразу з кількох причин.

По-перше, це перший аналіз, який мені замовили з початку великої війни, що вже робить завдання важливим і обов’язковим для виконання. По-друге, Україна стала кандидатом до ЄС, що надає нового сенсу кожній урядовій постанові та законопроєкту. А по-третє (і це головне) бойові дії та пов’язані з ними процеси продовжують руйнувати хитку українську державу, і розроблений Мінцифрою проєкт закону це, по своїй суті, не що інше, як ще одна складова української стійкості.

Перелічені причини не можуть змінити мого погляду на запропонований документ, але вони вимагають поставитися до аналізу без іронії та чорного гумору, який до війни рятував нас від депресії при погляді на Батьківщину та її керівництво.

Отже, держава має намір скоротити кількість чиновників чи не вдвічі, і робить це вимушено та свідомо. Доходи держбюджету країни, що воює, покривають менше третини видатків, а допомога союзників і міжнародних фінансових організацій є недостатньою і надто нерегулярною, аби запобігти бюджетному дефіциту.

Однією зі статей економії Банкова та Кабмін мають намір зробити скорочення державного апарату.

З одного боку, рішення правильне та своєчасне. У країні близько 200 тисяч чиновників (з урахуванням вакантних посад, близько 170 тисяч) і це жахлива цифра, яка потребує радикального перегляду в бік зменшення.

З іншого, звільнення чиновників заради того, аби заощадити на їхній зарплаті, це безглуздий у своїй радянській відсталості крок. Реформи повинні підвищувати ефективність державної машини в рази та на порядки, а, виходячи із запропонованої арифметичної логіки, можна і слід скоротити не половину, а дві третини чи дев’ять десятих державних службовців, щоб звітувати про фінансовий ефект перетворень.

Ймовірно, збільшити ККД чиновницької діяльності покликане чергове об’єднання низки міністерств.

Планується об’єднати Міністерство реінтеграції тимчасово окупованих територій та Міністерство інфраструктури, Мінекономіки та Мінагрополітики, Міненергетики та Мінекології.

Не можна не відзначити химерності назв, які закликають дати оновленим міністерствам країни. Я пообіцяв собі, що привітаю Олександра Ткаченка пляшкою гарного коньяку, якщо він стане Міністром розвитку людського капіталу (саме так пропонують назвати перероблене відомство автори проєкту).

Згадані трансформації не викликають оптимізму. Міністерства України багато разів об’єднували та перейменовували, і це жодним чином не позначилося на якості їхньої роботи.

Будь-які перестановки без зміни базових принципів та походів до управління позбавлені сенсу та перспектив, а розроблений Мінцифрою законопроєкт нічого не каже про зміну правил, традицій та пріоритетів у роботі міністерств.

Впроваджувати подібні реформи це все одно, що міняти місцями вузли та агрегати під капотом старенької «Таврії», сподіваючись, що від цього вона почне їздити, як «Ауді» чи «Лексус».

Інші відомчі зрушення відрізняються від міністерських реформ кількістю службовців, яких буде звільнено. Секретаріат Кабміну, наприклад, замінить Центр уряду, який відповідатиме за бухгалтерію, управління персоналом та фінансами, юридичне забезпечення, ІТ-сектор та безпеку в усіх міністерствах.

Централізація цих служб дозволить скоротити штат центральних апаратів міністерств із 9,2 тисячі до 2,7 тисячі осіб, а кількість працівників їхніх територіальних органів знизити з 15 до 9 тисяч.

Штати Податкової служби, Пенсійного фонду та Держстату, які налічують зараз 13 тисяч службовців центральних апаратів та 80 тисяч у регіонах, скоротяться до 4,3 і менш ніж 40 тисяч відповідно.

Цифри вражають, але фактично не обіцяють  ані поліпшення, ані системного перегляду методів роботи керівних відомств.

У зв’язку з цим я згадую приклад Міністерства Культури однієї великої європейської країни, яке складається з 4-х осіб, міністра, його заступника, секретаря та охоронця. Функцією глави відомства є листування із закордонними колегами, присутність на прем’єрах та виставках та урочисте вручення премій, а культурне поле країни живе та стрімко розвивається, керуючись трендами епохи та законами ринку.

Чи не слід нашим керівним особам почати з того самого, збільшуючи штат лише у разі потреби у фахівці, який ефективно виконує покладену на нього конкретну функцію?

Чиновника потрібно не звільняти за недостатню продуктивність праці, а наймати лише у разі гострої потреби у його знаннях та навичках. Це надасть роботі відомств країни нової якості та позбавить державу необхідності проводити масштабні кадрові реформи.

У нинішньому вигляді всі описані трансформації найбільше схожі на горбачовську перебудову з її боязкою демократією, половинчастою свободою і плановим ринком.

Щодо безпосередньо фінансової складової законопроєкту, то вона викликає сумнів. З одного боку, його автори підрахували, що звільнення чиновників дозволить щороку заощаджувати від 12 до 15 мільярдів гривень.

З іншого боку, вони відверто повідомляють, що «реалізація реформи дозволить скоротити половину чиновників, проте витрати на їх утримання пропорційно не зменшаться, оскільки, аби мотивувати держслужбовців працювати більш ефективно, їм доведеться платити ринкові зарплати».

Ця сентенція, яку знову завзято нав’язують населенню,  не викликає нічого, крім люті. Ринкові зарплати хочуть отримувати хірурги та вчителі країни, її вантажники та машиністи, вчені та поліціянти.

Натомість їм пропонується стимулювати чиновників, через крадіжки та бездарність яких Україна стала жебрачкою Європи та зустріла війну з усіх боків непідготовленою.

Героїчна українська нація надто довго була заручницею злочинів та помилок влади, аби їй вірити. Люди не забули і не пробачили мільйонних «офіційних» зарплат керівників Нафтогазу, Укрпошти та Укзалізниці, які стали принизливим глузуванням та знущанням з мільйонів українців.

Втім, сперечатися про фінансову ефективність законопроєкту взагалі безглуздо, оскільки її неможливо підрахувати та оцінити. Звітність Державного казначейства, як і раніше, є недоступною для публічного перегляду, і цей факт надає будь-якому аналізу запропонованих реформ закінченого вигляду.

Замкнена кулуарна структура управління, яка зробила корупцію, нелегальні схеми та обслуговування інтересів олігархічних груп основою своєї діяльності, змінює вивіски, сподіваючись вижити в нових умовах, а нам пропонується побачити в цій імітації рятівні паростки нового життя.

Цілком очевидно, що запропоноване косметичне переформатування уряду не надасть його роботі потрібної стрімкості і не допоможе Кабміну впевненіше реагувати на створені війною виклики.

Базова причина невдачі будь-яких реформ керівництва в нашій країні полягає насамперед у методах контролю та оцінки роботи чиновників.

Швидкість обертання педалей визначається не капітаном команди або старшим тренером, а результатами заїзду, і доки основою стимуляції держслужбовців будуть особисті симпатії та кулуарні інтереси, ми приречені жити в УРСР_2, що змінила вивіски та назви вулиць.

Втім, закінчувати аналіз вироком не варто. Велика війна подарувала нам покоління героїв, які не допустять, аби Батьківщина, що перемогла, жила за лекалами пострадянського минулого і, вигравши війну, очолять усі ключові процеси.

Новій генерації лідерів потрібні будь-які, навіть безглузді, спроби реформ, оскільки вони наочно демонструють неможливість реанімації мертвих структур і наголошують на необхідності докорінних змін.

До приходу у владу нової сили слід ставитись серйозно. В історії низки країн були періоди, коли найважливішими галузями та напрямками їх розвитку керували перевірені випробуваннями патріоти без спеціальних знань, і стрімкі досягнення цих держав назавжди увійшли до новітньої історії людства.

Другим ключовим аргументом на користь спроб влади є статус кандидата в ЄС, який надає всім подіям нового сенсу і позбавляє чиновницькі ігри шансу на успіх.  Образно кажучи, міністрам і чиновникам Європи не надають триколісні велосипеди, а небажання крутити педалі двоколісного карається швидким падінням і вибуттям з процесу.

Україну просто не допустять до світового змагання, допоки вона не засвоїть прозорих та обов’язкових правил гри, які не мають нічого спільного з перейменуванням відомств заради імітації прогресу.

Ігор Мізрах  – політик, експерт, ЧСЖ України, економіст

Фото: uk.wikipedia.org