Мізрах Ігор оцінив шанси ймовірних наступників путіна

Аналізувати шанси різних кремлівських упирів на прихід до влади після смерті путіна і відповідально, і кумедно

Відповідально, бо будь-які зрушення у російській владі так чи інакше впливають на перебіг великої війни та долі мільйонів українців. А смішно, бо тютчевське «умом росію нє понять» поширюється на всі сфери життя болотної імперії, і прогнозувати, хто змінить півтораметрового підполковника це все одно, що гадати, чим закінчиться російський день народження в еміратському готелі, блюванням у басейн чи пожежею на поверсі.

Оглядачі вже визначили серед московських гравців у самодержавство певні постаті, тож у цьому питанні бути оригінальним важко. На лаві запасних підлого кремлівського хокею сидять Микола Патрушев, Дмитро Медведєв, Рамзан Кадиров, В’ячеслав Володін та Сергій Кирієнко.

Деякі аналітики відносять до цієї групи Дмитра Рогозіна, але я цього не робитиму. Смішно нападаючи на геніального авантюриста планети Ілона Маска (а не на Президента Байдена чи прем’єра Джонсона), керівник покійного Роскосмосу сам окреслив планку своїх претензій, знизивши її до відомчого рівня.

Собачки, що здатні дихати під водою, і заклеєні скотчем орбітальні станції тут ні до чого, Рогозіна викреслює зі списку претендентів не ідіотизм російської реальності, а недостатній рівень амбіцій та політичної ваги.

В цьому сенсі від нього не сильно відрізняється В’ячеслав Володін. Звісно, голова Державної Думи мешкає на політичному поверсі, з висоти якого Рогозіна не видно й не чути, але виконує при путіні ту саму роль, яку Сталін відводив Михайлу Івановичу Калініну, призначивши того «всесоюзним старостою».

Напівофіційний титул не мав до господарської діяльності жодного відношення. Він лише підкреслював внутрішній і суто «домашній» статус урядовця, що не передбачав його трансформації у нову якість. Володін це Калінін сьогодні, і ніякі істеричні вимоги дійти до Ла-Маншу і повернути Аляску не перетворять його на яструба російських глиноземів.

Про Медведєва, що увійшов до списку, теж не варто насправжки говорити, як про наступного царя Московії. Ведмедик гумі російського ТікТоку, він завжди був карикатурою на кремлівську владу, а недавня спроба суїциду остаточно викреслила його з процесу, який заведено називати політикою Росії.

Людина, яка, сидячи на унітазі кремлівського клозету, кілька разів переписує передсмертну записку, аби зрештою так і не стрелити собі в лоба, не здатна нікого налякати, а отже, є профнепридатною і позбавляється права голосу, як інтелігент і нікчема.

Відштовхнувшись від дієслова «налякати», зручно перейти до кандидатури Кадирова, який пасує російському трону в рази краще, ніж три попередні діячі.

Лють і відчайдушна сміливість чеченців стали легендою не в бандитські 90-ті, як заведено думати, а ще під час Кавказьких війн імперії. Кооперативно – бригадні роки та дві Чеченські війни лише закріпили за брюнетами репутацію безстрашних хуліганів.

Це, до речі, не міф. На відміну від росіян, чеченці люблять і вміють битися, і за останні десятиліття вони травмували великоруське его багатьох сотень московських бізнесменів і ростовських гопників.

Слабке володіння російською мовою і непередбачувана реакція на алкоголь надають чеченській звитязі в очах московського обивателя характеру абсолютного зла.

Опереткова відвага бійців Кадирова розбилася об веселу лють солдатів ЗСУ, що не заважає чеченцям легко відбирати жінок та почуття власної гідності у ванєк російської рівнини, нагадуючи тим самим, хто насправді виграв війну на Кавказі.

Росіяни справді дуже бояться чеченців, і мешканці Кремля в цьому сенсі не є винятком. Ніхто не знає, що в макітрі у горця, якого путін привів до позолоченої зали проблемним підлітком у спортивному костюмі, тож коли Рамзан Кадиров входить до кремлівського буфету, всі решта поспішають звідти чимскоріше піти.

Українська війна продемонструвала вирішальне значення аргументу сили, і, попри зайву вагу, смішне слово-паразит та жіночі боти, з очільника Ічкерії вийшов би непоганий Сталін, якби не наступний фігурант нашого аналізу.

Микола Платонович Патрушев керує відомством, якому для того, аби захопити владу в Кремлі, потрібне лише, щоб керівництво ухвалило відповідне рішення. У нього для цього є все, люди, методи, гроші та відпрацьований роками цинізм.

Спадкоємець Єжова, Берії та Андропова не зійдеться з Кадировим у рукопашній, але легко може вбити його за допомогою склянки отруєного вина чи кулі в голову. А може зробити так, що «дона» буде заарештовано, як українського чи англійського шпигуна, і той слухняно дасть розгорнуті покаянні свідчення.

Нехай нікого не вводить в оману жалюгідний вигляд Патрушева на останньому довоєнному засіданні Раді Безпеки. Микита Хрущов танцював перед Сталіним гопака, вдаючи трохи тупого, але щирого хохла, але це не завадило йому стати одноосібним господарем Кремля і підвести людство до межі ядерної катастрофи.

Патрушев так жорстоко відплатить всім за своє приниження перед путіним, що цей епізод назавжди зникне не тільки з відеоархівів рф, але і з пам’яті сотень мільйонів паралізованих жахом росіян. Замітати вибиті зуби та нашвидкуруч затирати криваві плями на Луб’янці не розучилися.

Зупинити всесильну машину перейменованого НКВС теоретично могла б армія, але Таманська та Кантемирівська дивізії, які завжди охороняли кремлівську верхівку, догоряють на українських узбіччях, а тувинець Шойгу, що ніколи не служив в армії, не розглядається, як наступник, навіть власними родичами.

Про заявленого у загальному списку Сергія Кирієнка я не забув. Технократ і «вундеркінд зі стрижнем», він не має достатнього ресурсу і впливу, аби претендувати на путінський трон, але ймовірно (цілком ймовірно) може виявитися тією фігурою, яку призначить новим царем Патрушев, що побажає залишитися в тіні.

Сумлінність цього аналізу не робить його історичним вироком. Він ґрунтується на очевидних фактах і тенденціях, а історія любить насміхатися з аналітиків, виймаючи з  кишені неймовірні та парадоксальні ходи.

Леоніда Брежнєва вважали найбільш млявим та залежним із змовників, а він пережив усіх своїх досвідчених кураторів та очолював країну довгих 18 років.

Підсумовуючи, можна було б сказати, що в майбутній кремлівській боротьбі за владу я ставлю на секретаря російської ради безпеки Миколу Патрушева, але це не так.

Я роблю ставку на майстерність рідного Генштабу та мужність солдатів ЗСУ, які зламають хребет армії орків та зроблять непотрібними усі прогнози та припущення щодо кадрових перестановок у вищому керівництві країни-агресора.