Між обстрілами люди не живуть, а чекають наступної тривоги – дослідження

У громадах, розташованих близько до лінії фронту, між обстрілами люди не живуть, а чекають наступної тривоги і не можуть продуктивно використовувати цю тишу. Про це на брифінгу на тему «Територіальні громади Півдня: стійкість та безпека в умовах прямої загрози життю» в Укрінформі за результатами дослідження, проведеного на звільненій території Херсонської та Запорізької областей, розповіла професор кафедри соціології Українського католицького університету та гостьовий дослідник Центру східноєвропейських та міжнародних досліджень (ZOiS, Берлін) Оксана Міхеєва. Даними спостережень ділиться портал PromPolitInform.

«Ми бачимо, що на перший план абсолютно чітко виходить питання захисту людського життя, ми говоримо про фізичну безпеку, це те, що стало найголовнішим для людей», – розповіла Міхеєва.

За її словами, це пов’язується з наявністю укриттів, бомбосховищ, протиповітряної оборони, системи оповіщення про обстріли.

Як зазначила професор, дуже важлива інформаційна складова. «Йдеться про інформацію в широкому сенсі, особливо в контексті техногенної катастрофи. З одного боку, інформація сприймається людьми на сьогоднішній день як ще одне поле боротьби, де є свої програші, де є свої перемоги. Це дуже важливо, бо люди розуміють, що інформація, яка надходить у різний спосіб, створює такі собі гойдалки у суспільстві», – наголосила вона.

За її словами, люди розуміють, наскільки важливо мати навички роботи з цією інформацією. Водночас Міхеєва відзначила ще один момент у контексті техногенної катастрофи: люди кажуть про те, що, коли їх будинки заливало після підриву росіянами Каховської ГЕС, більшість з них не встигли правильно реагувати.

«Вони говорять про те, що наш інформаційний простір часто заповнений заспокійливим інформаційним шумом від псевдоекспертів і він не дає жодної інформації людині, яка перебуває у вирі техногенної катастрофи», – наголосила дослідниця. За її словами, люди через оці заспокійливі наративи не мають високого рівня тривожності, вони не роблять нічого для того, щоб себе врятувати, не мають жодних протоколів, як діяти в цій ситуації.

Згідно з дослідженням, люди сприймають як частину безпеки її звуковий і часовий виміри.

«Люди говорять про своє право на тишу, причому тишу спокійну, тишу, яка дає безпеку. Вони кажуть про свою тишу, яка є між обстрілами, як про небезпечну – ви не живете в цей час, ви чекаєте наступної тривоги, наступних звуків вибухів і, відповідно, це кардинально змінює життя людей, вони не можуть продуктивно використовувати цю тишу», – переконана Міхеєва.

Вона підкреслила, що це обмежує людину в усьому: у спілкуванні, відпочинку, це заганяє людей у підвали, це час і сили, що забрані у людей назавжди, це втрати, скеровані у майбутнє.

Що стосується питання доступу до їжі, то на території, де проводилося дослідження, такої гострої проблеми наразі немає.

«Люди на початку, дійсно, зіштовхнулися з цим, коли не мали доступу до звичної можливості поповнити свої харчові запаси», – каже дослідниця.

Проте, за її словами, українці демонструють моделі поведінки, напрацьовані під час Голодоморів та у 90-ті роки минулого століття, – вони мають запаси, що дає можливість тривалий час протриматися, прожити автономно. Вміння бути автономним – це теж є частина практики опору, переконана Міхеєва.

Як повідомляв Укрінформ, презентоване дослідження «Об’єднані територіальні громади під час війни: стійкість та безпека в умовах прямої загрози життю» проведене на звільненій території Херсонської та Запорізької областей. Дослідження проводилися на територіях, розташованих близько до лінії фронту та поруч з колишнім Каховським водосховищем з урахуванням наявності в учасників попереднього досвіду перебування в окупації та зіткнення з високим рівнем небезпек, пов’язаних із підривом Каховської ГЕС та близькістю Запорізької АЕС, яка потенційно могла бути використана окупантами як «брудна бомба». Дослідження проведене за підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля.