Поки у Кремлі малюють чергові «червоні лінії», українські далекобійні санкції продовжують прокладати власні маршрути до стратегічних об’єктів росії
В ніч на 18 червня 2026 року у Москві та Ростові знову було гаряче, а нічне небо нагадало агресору просту істину: кожен удар по українських містах рано чи пізно повернеться бумерангом до його власного двору. Поетична сатира Івана Арєфʼєв про далекобійну справедливість, яка летить значно далі за будь-яку «стурбованість».
Цієї ночі знову був неспокійний сон,
У Москві тривожно вив від переляку район.
Нафтозавод палав, як новорічний салют,
Бо санкції українські завжди знаходять маршрут.
Вдруге за тиждень – і знову влучний приліт,
Не допоміг ні паркан, ні столичний граніт.
Ростов також отримав свій «лист від друзів»,
Без марок, без конвертів, зате з гарним сюрпризом.
На окупованих землях теж стало гаряче,
Хтось думав, що війна буде лише чужа й далека.
Та кожна ракета по Києву, Харкову чи Дніпру
Повертається боргом назад до кремлівського двору.
СБУ працює, ССО не дрімають,
ГУР і СБС маршрути добре знають.
А ракетна бригада вкотре довела всім:
Якщо треба дістати – дістанемо будь-який дім.
Партнери дивляться й кажуть: «Оце так удар!»
Мідлстрайки працюють краще за сотню промов і заяв.
Бо дипломатія любить не тільки слова –
Іноді їй допомагає палаюча нафтова трава.
Тож час завершувати цю війну, панове кремлівські брехуни.
Бо поки ви малюєте червоні лінії на карті країни,
Українські санкції летять через нічну імлу,
Щоб нагадати Москві просту істину:
Хто сіє ракети по мирних містах,
Той рано чи пізно рахує пожежі у власних дворах.
Автор: Іван Арєфʼєв
Колаж: Андрій Атлантов
Фото з відкритих джерел
