Вчора Верховна Рада ухвалила закон «Про безпеку та здоров'я працівників на роботі» – у другому читанні та в цілому. Знайшлося 246 голосів.
Здавалося б, можна поставити крапку у багаторічному завзятому протистоянні концепцій пострадянської «охорони праці» і проєвропейського «управління ризиками». Але чи справді це крапка?
Про це пише експерт з управління ризиками Андріан Галач спеціально для порталу Промполітінформ.
Почнімо з того, скільки часу це забрало. Від початку курсу на євроінтеграцію Україна понад десять років напрацьовувала нову нормативну базу з безпеки праці. Чому процес тривав так довго? Бо було дуже складно відмовитися від радянської ментальності, від переконання, що безпека досягається тотальним контролем, перевірками і підписами у журналах.
Ця ментальність жила скрізь: у державному управлінні, серед роботодавців, у середовищі профспілок. І навіть серед самих фахівців з безпеки праці прихильники управління ризиками довго були тонким прошарком на тлі переважаючих пострадянських практик. Це не докір комусь конкретно. Це опис того, звідки ми починали.
Показово й те, що сталося в день голосування. Того ж 12 жовтня зареєстрували проєкти постанов № 10147-П і № 10147-П1 про скасування рішення Ради про ухвалення цього закону. Про мотиви авторів ми судити не можемо. Але сам факт промовистий: закон, до якого йшли роками, у день ухвалення вже намагаються скасувати. Чим би не закінчився розгляд цих документів, це нагадування, що голосування — не фінал, а початок боротьби за те, щоб закон запрацював.
А тепер про тих, на кого ляже основне навантаження. Від фахівців з безпеки праці тепер залежатиме дуже багато. Саме їм доведеться пояснювати роботодавцям, чому оцінювання ризиків – це основа для управлінських рішень, а не черговий звіт для папки. Водночас виконання європейських директив в Україні сьогодні значно ускладнюється тим, що на класичні виробничі ризики неминуче накладаються воєнні. Це безпрецедентний виклик для всієї країни, який потребує абсолютно нового осмислення та пошуку балансу між тим тим, щоб не зупинити бізнес і зберегти людей.
Тут і виникає головне питання. Чи може фахівець впоратися з цим сам? Ні. Навіть найкращий фахівець не компенсує відсутності волі роботодавця вкладати ресурси в безпеку. А що формує цю волю? Її формують правила, які встановлює держава, економічні стимули та невідворотність відповідальності. Якщо відповідальність умовна, а правила розмиті, то навіть переконаному керівникові важко уникнути певного формалізму.
Тому головне питання сьогодні – не чи достатньо прогресивний новий закон. Головне питання – чи здатна держава забезпечити його реальну дію.
Між ухваленням закону і безпечнішим робочим місцем лежить значна відстань. Її не подолати новими назвами документів, новими інструкціями чи деклараціями про європейський вибір. Потрібні підзаконні механізми, дієва відповідальність, компетентні фахівці, ресурси роботодавців і послідовна державна політика.
Наступний рік покаже, чи вистачить державі політичної волі завершити реформу, яку вона так довго не могла довести до цього етапу. І чи стане безпека працівника реальним пріоритетом — не лише в законі, а й у щоденних рішеннях українських підприємств.
Автор: Андріан Галач, експерт з управління ризиками
Фото: Оцінка ризиків в Україні
Читайте також: Верховна Рада ухвалила Закон про стимулювання економічного розвитку галузі рибного господарства
