«Позика на красиве життя». Надавачам «кредитів до зарплати» заборонять наживатися на споживачах – ВР ухвалила закон

Також пропонується законодавчо заборонити розповідати у рекламі про «легкі позики на красиве життя».

Верховна Рада 22 листопада ухвалила в цілому як закон законопроект від Нацбанку №9422 стосовно заборони введення в оману українців щодо легких кредитів «до зарплати». Про це пише «Судово-юридична газета», повідомляє портал PromPolitInform.

Так, Національний банк України фіксує надвисоке ціноутворення на ринку мікрокредитування: денна номінальна ставка може сягати 5% в день, а середня номінальна річна процентна ставка – більше 1 000% річних.

При цьому, з 24 лютого 2022 року поведінка надавачів мікрокредитів суттєво не змінилась в частині ціноутворення, навпаки, подекуди спостерігається навіть зростання вартості таких кредитів.

Середній розмір позики, яку бере людина в мікрофінансовій компанії, становить 5000 грн з денною ставкою 2,5% (середня ставка по цьому сегменту ринку). Через 14 днів, що є найбільш популярним терміном кредитування, людина має повернути кошти на загальну суму 6750 грн.

Тобто, вартість кредитних коштів у грошовому вимірі становить 1750 грн. Наразі в Україні мінімальна зарплата становить 6700 грн на місяць, а після оподаткування складає, відповідно, 5393,5 грн. Тобто, доступний дохід особи на цих же 14 днів складає 2696,75 грн.

Відповідно, споживачу, скупний дохід якого становить мінімальну заробітну плату, доведеться за два тижні користування таким кредитом віддати понад 60% від свого доступного доходу.

За наслідками консультацій, проведених з Національним банком України, сформовано бачення, що сукупна вартість кредиту для малозабезпечених (таких, які отримують найменший можливий рівень доходу) споживачів не повинна перевищувати 20% від їх доходу, тобто мікрокредити мали б коштувати втричі дешевше. Отже, існує необхідність у законодавчому встановленні граничного розміру процентної ставки.

При цьому, встановлення обмеження максимального рівня ставки буде відповідати світовій практиці, оскільки згідно з дослідженням Світового банку обмеження максимального рівня процентної ставки станом на 2020 рік існувало у 63 країнах світу.

Крім того, практика показала, що високі процентні ставки в поєднанні з пенею та іншими платежами, пов’язаними зі стягненням заборгованості, спонукають кредитодавців до високоризикового кредитування.

Надавачі так званих «кредитів до зарплати» перебувають у «замкненому колі»: значні збитки від неповернутих кредитів змушують їх підвищувати ставки, а високі ставки тягнуть за собою високий рівень неповернень.

При цьому простота доступу до онлайн-кредитування на покриття разових споживчих потреб (мікрокредитування) призводить до зростання заборгованості малозабезпечених і фінансово необізнаних позичальників.

Разом зі стрімким розвитком дистанційного кредитування виникає питання зваженості та попереднього обмірковування позичальником потреби в кредиті, його вартості та наслідків такого рішення. Прийняти виважене рішення про одержання кредиту стає проблематичним, якщо позичальник приймає таке рішення «тут і зараз», при цьому має можливість легко і швидко, за допомогою дистанційного обслуговування, неодноразово продовжувати дію кредитного договору або переукладати його та змінювати вид кредиту.

Таким чином, існує потреба у посиленні захисту прав споживачів шляхом гарантування отримання ними всієї інформації, необхідної для оцінки спроможності до повернення кредиту та виплати відсотків за користування ним, а також усунення можливості психологічного впливу кредитодавцем на процес прийняття такого рішення.

Отже, законопроектом (у його першій редакції, оскільки фінальна ще не опублікована) пропонується:

1) вивести нормативно-правові акти Національного банку, спрямовані на виконання ним функції державного регулювання та нагляду на ринках небанківських фінансових послуг з-під сфери дії Закону «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»;

2) запровадити показник «денна процентна ставка за споживчим кредитом», визначити порядок його розрахунку та встановити максимальний його розмір на рівні 1% у день від загального розміру кредиту;

3) встановити вимоги обов’язкового зазначення у договорі про споживчий кредит інформації про денну процентну ставку (крім споживчих кредитів, виконання зобов’язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності);

4) заборонити кредитодавцю та новому кредитору вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих в розрахунку денної процентної ставки, що вказана в договорі про споживчий кредит тощо.