В Європі я навчилась пити воду, гуляти на свіжому повітрі і мати при собі парацетамол з ібупрофеном. Антибіотик мені призначали лише після тижня мук від хронічного гаймориту, бо і так повинно було пронести.
Європейська медицина часом нагадує мені історію про спартанський відбір фізично міцних дітей. У Стародавній Спарті батько не міг одноосібно вирішувати долю новонародженого. Дитину приносили на огляд старійшинам, і якщо ті вважали її достатньо міцною та здоровою, родині дозволяли її виховувати. Якщо ж немовля здавалося слабким, хворобливим або мало фізичні вади, його нібито відправляли до місцевості Апотети біля гори Тайгет, де залишали помирати.
Наведеною історією я звісно перебільшцю, але вона до того, що в загальній практиці організму дають можливість поборотися і не забивати сильнодіючими антибіотиками, гормональними мазями і жменею таблеток.
Ми, українці, звикли до дещо іншого підходу: сильніший антибіотик, інтенсивніша терапія, швидше прибрати симптоми. Тому для тих, хто живе в одній із країн ЄС, наступна історія скоріше викличе лише саркастичну посмішку. Але лікар на прийомі тут може запитати, чи достатньо я пила води, чи виходила на прогулянки, а для зняття болю порадити безрецептурний парацетамол.
І це не обов’язково означає, що лікар не хоче тебе лікувати. Просто підходи до лікування, відповідальності за здоров’я і використання медикаментів тут дещо інші.
Медичне страхування в Німеччині
За такими рекомендаціями я можу й не звертатись до лікаря, однак в Європі зобов’язана мати медичне страхування. За декілька років еміграції я встигла познайомитися із системами охорони здоров’я двох країн – Німеччини та Нідерландів. І, хоча обидві належать до європейської моделі соціального страхування, різниця між ними є.
У Німеччині більшість найманих працівників застраховані в системі державного медичного страхування (gesetzliche Krankenversicherung). Страховий внесок залежить від доходу: його основну частину несе сам працівник через відрахування із зарплати, а роботодавець сплачує приблизно половину внеску, включно з додатковою надбавкою. Коли я жила на соціальній допомозі, моє медичне страхування оплачував Jobcenter. Тобто окремо щомісяця викладати гроші за базову страховку мені не доводилося.
У принципі, цього покриття вистачало, щоб кілька разів на рік відвідати терапевта, звернутися до профільного спеціаліста й отримати необхідне лікування в межах страхового пакета. Звісно, не всі медичні послуги та препарати покриваються однаково: є доплати, обмеження й окремі правила відшкодування.
Найбільше мені імпонує можливість самостійно обирати лікаря та медичний заклад (Praxis). У Німеччині працює додаток Doctolib, де можна знайти профільного лікаря, обрати зручну локацію, переглянути вільні години та записатися на прийом (Termin). Якщо з конкретним спеціалістом ваші пазли не склалися, не потрібно боятися змінювати лікаря. Наступного разу можна записатися до іншого фахівця або навіть в іншу практику без якихось особливих наслідків.
Інша справа – час очікування. Тут починається справжня європейська терапія терпінням.
Німці, наприклад, нерідко спрощують собі похід до окуліста: йдуть безпосередньо до оптики, перевіряють зір і замовляють окуляри Щось мені нагадує продуманий маркетинговий хід прямих продажів. А ось із профільними лікарями ситуація буває складнішою. Знаю історію одного старшого німця, який мав сильний біль у нозі, але запис до відповідного фахівця отримав лише на кілька місяців уперед. Довелося шукати лікувальну гімнастику на YouTube і приймати знеболювальні, поки дочекався прийому.
Усе це часто пояснюють нестачею спеціалістів, особливо в невеликих містах і селах. Але є й інший бік системи, про який рідше говорять пацієнтам. У державному страхуванні Німеччини існують механізми бюджетування медичних послуг: обсяг певних послуг, які практика може отримати за повною тарифною ставкою, обмежений. Після перевищення встановлених обсягів частина послуг може оплачуватися за зниженими тарифами. Це не означає, що після певної кількості пацієнтів лікар автоматично працює безкоштовно, але економічні стимули можуть впливати на організацію прийому й доступність запису.
На відміну від Нідерландів, у Німеччині пацієнт державної страхової системи зазвичай може звернутися до профільного спеціаліста без попереднього направлення від сімейного лікаря. Є винятки, але загалом це суттєва перевага, яка просто полегшує життя. Не потрібно щоразу пояснювати сімейному лікарю, чому тобі потрібен інший спеціаліст, переконувати і залежати від його рішення.
Ще один плюс – можливість отримувати профілактичну допомогу та реабілітаційні послуги. Наприклад, за медичними показаннями можна отримати направлення на фізіотерапію, зокрема для спини. А деякі страхові компанії додатково відшкодовують участь у профілактичних курсах: гімнастиці, йозі, програмах із підтримки фізичної активності.
Загалом німецька профілактична медицина мені до душі. Ідеться не лише про звичку лікаря нагадувати про воду, прогулянки та фізичну активність. Жінки мають доступ до регулярних гінекологічних оглядів і вікових програм скринінгу, передбачених страховою системою. Частота таких обстежень залежить від віку та виду скринінгу.
У компаніях нерідко організовують йогу, гімнастику та інші корпоративні активності, спрямовані на підтримку здоров’я працівників. Іноді такі заняття відбуваються навіть у робочий час. Тобто турбота про здоров’я тут поступово стає частиною не лише особистого, а й професійного життя.
Але є й те, до чого українцям непросто звикнути. Ми звикли до сильніших антибіотиків, ліків, які, як нам здається, діють швидше й потужніше. У цьому й полягає одна з головних причин невдоволення європейською медициною серед українців.
Коли я прийшла до терапевта із сильно загостреним гайморитом, то прямо попросила антибіотик. Лікар відмовив, пояснивши, що поки немає достатніх підстав для його призначення, і запропонував наступний прийом за тиждень, щоб оцінити, чи справді антибіотик усе ще потрібен. Тиждень! Коли ти вже кілька днів нормально не спиш.
Чимало з нас — емігрантів різного віку й статі, отримали доступ до медичного обслуговування за державною страховкою і влаштували справжній рейд на німецькі праксіс. Серед нас вистачає невдоволених консультаціями вузьких спеціалістів, коли один лікар перекидає до іншого, а за базовою страховкою не вдається отримати бажаного лікування хронічних захворювань, які ми привезли із собою з України. Але, якщо відкинути емоції, нам усе ж надали можливість обстежуватися та лікуватися в системі, яка коштувала б чималих грошей у приватному секторі. І це жирний плюс.
Ще один аспект, про який варто пам’ятати, – мовний. Мені неодноразово доводилося супроводжувати людей як перекладачку на прийомах у різних спеціалістів. Без знання мови пояснити свої скарги, симптоми, поставити запитання й зрозуміти відповіді лікаря буває дуже складно. Тому до таких прийомів варто готуватися: заздалегідь записувати симптоми, користуватися перекладачем або брати із собою людину, яка зможе допомогти пояснити ситуацію та переказати рекомендації.
І ще одне спостереження, яке я зробила за час життя в Німеччині. Якщо озирнутися на будні й вихідні, у кафе, на прогулянках, місцевих маркетах можна побачити чимало мобільних літніх людей. Хтось пересувається на триколісному велосипеді, хтось – на електричному скутері чи у візку. Торгові центри, музеї, громадські простори, будинки з пандусами – усе це дозволяє старшим людям залишатися частиною суспільного життя, а не замикатися вдома через фізичні обмеження.
Порівняно з Україною, де доступність міського середовища для людей старшого віку досі залишається проблемою, ця різниця особливо помітна. Мені навіть здається, що медицина в Німеччині дає сильну підтримку старшому населенню і можливість молодому організму впоратись із більшістю болячок самотужки.
Медицина в Нідерландах
У прикордонних районах Німеччини можна зустріти чимало нідерландців, які приїжджають за продуктами, на шопінг і дешевше заправити авто. І навпаки: німці нерідко заїжджають до нідерландських магазинів, щоб придбати без рецепта препарати. Тут популярним знеболювальним залишається парацетамол, хоча ібупрофен також доступний без рецепта. Обидва препарати можна знайти в аптеках і дрогеріях на кшталт Kruidvat.
Після переїзду до Нідерландів я зіткнулася з медичною системою, яка відрізняється від німецької не лише організацією страхування, а й самим підходом до пацієнта. Наприклад, тут досить незвично організована система допомоги під час вагітності та пологів. Нідерланди традиційно вирізняються високою роллю акушерок (verloskundige) і можливістю жінки самостійно обирати, де народжувати: вдома, у пологовому центрі (geboortecentrum) або в лікарні, якщо немає медичних протипоказань до певного формату пологів. Домашні пологи тут досі залишаються звичною практикою – близько 13% від усіх пологів.
Але ще цікавішою мені здається післяпологова допомога. Після народження дитини до родини додому приходить спеціальна помічниця — kraamverzorgster. Протягом перших днів, зазвичай до восьмого дня після пологів, вона допомагає доглядати за немовлям, стежить за станом мами й дитини, консультує щодо годування, пояснює тонкощі догляду за малюком і навіть допомагає з нескладними побутовими справами. Така послуга називається kraamzorg і входить до базового медичного страхування, хоча передбачає обов’язкову особисту доплату, а кількість годин допомоги визначається індивідуально.
Медичну страховку тут кожен повнолітній мешканець оплачує самостійно. Її вартість залежить від страхової компанії та обраного пакета додаткових послуг. Щороку можна змінити страховика, а восени, зазвичай у листопаді, переглянути умови договору на наступний рік.
Моє страхування базове і коштує близько 150 євро на місяць. Чим старші люди, тим дорожчою може бути страховка через вікові ризики. Для тих, хто має невисокий дохід, існує державна компенсація частини витрат на страхування –zorgtoeslag. Діти до 18 років також повинні бути застраховані, але окремої страхової премії за базовий пакет батьки за них не сплачують.
Нідерланди – значно більш діджиталізована країна порівняно з Німеччиною. І це помітно навіть під час першого звернення до лікаря. Спочатку можна отримати консультацію асистента сімейного лікаря (huisarts) телефоном. Практика проводить первинне опитування, з’ясовує симптоми й визначає терміновість звернення. Іноді тебе можуть попросити надіслати фотографію проблемного місця, щоб лікар міг попередньо оцінити ситуацію та дати рекомендації.
Сімейна практика фактично фільтрує всі звернення. Більшість поширених захворювань лікує саме сімейний лікар, а якщо виникає потреба у вузькому спеціалісті, він дає направлення.
Це одна з головних особливостей нідерландської системи: huisarts — не просто лікар, до якого звертаються з нежитем чи температурою. Він є основним у медичному обслуговуванні і координує подальше лікування. Сімейний лікар може проводити базові гінекологічні обстеження (☺), дитячі огляди, призначати аналізи та визначати, чи потрібна консультація профільного спеціаліста. Тобто не кожна проблема автоматично веде тебе до гінеколога, дерматолога чи іншого вузького фахівця.
Часто це буває так:
– Ми можемо записати вас на наступний тиждень.
– Ні, мені потрібно швидше.
– Добре, приходьте цієї п’ятниці.
– У мене сильний біль, можна ще раніше?
– Добре, приходьте за годину.
І так практично кожного разу. З одного боку, система намагається не перевантажувати лікарів непотрібними візитами, з іншого – оцінює терміновість кожного звернення і намагається відтягнути. Іноді це працює дуже добре, а іноді хочеться просто самостійно записатися до потрібного спеціаліста й уникнути зайву медичну комунікацію.
До речі, сімейний лікар у Нідерландах — це також перший лікар для дитини. Тут не потрібно шукати окремого педіатра для звичайних дитячих хвороб. Діти, як правило, зареєстровані в тій самій сімейній практиці, що й батьки, а за потреби отримують направлення до дитячого спеціаліста. Окремо працює система дитячих консультаційних центрів (consultatiebureau), де відстежують розвиток малюків, проводять профілактичні огляди й вакцинацію.
Цікаво й те, що тут, на мою думку, дещо швидше можна отримати антибіотик, ніж у Німеччині. Принаймні мій особистий досвід виявився саме таким. Але це не означає, що в Нідерландах антибіотики призначають без обмежень: рішення так само залежить від діагнозу, симптомів і медичних показань.
Діти можуть залишитися вдома на день-два через нездужання без обов’язкового лікарняного та візиту до лікаря. Тут більше довіри до батьків і самого пацієнта. Якщо ж доросла людина захворіла й не може працювати, її стан першим оцінює лікар з охорони праці (bedrijfsarts), а потім можна вже до сімейного лікаря за призначеннями.
Як у Німеччині, так і в Нідерландах можна оформити лікарняний через психологічне виснаження, стрес або емоційне вигорання. Можна повідомити про перенавантаження на роботі, звернутися по допомогу й отримати рекомендації щодо лікування та відновлення. Знаю історію одного поліцейського в Німеччині, який перебував на оплачуваному лікарняному близько пів року через емоційне виснаження (!).
Ще один цікавий момент: попри доволі стриманий підхід до медикаментозного лікування, технічна база нідерландської і німецької медицини справляє на мене враження. Сучасне обладнання, діагностичні можливості, організація екстреної допомоги, санітарна авіація – усе це створює відчуття технологічно розвиненої системи.
В Україні ми також маємо освічених і досвідчених фахівців, нерідко з дуже сильною клінічною школою. Але доступ до сучасного обладнання та діагностики часто залежить від того, чи можеш ти дозволити собі приватну медицину. Державні заклади в багатьох випадках мають обмежені ресурси, а війна лише посилила цю проблему.
З одного боку, європейська медицина часом здається надто повільною: тобі радять пити воду, гуляти, приймати парацетамол і чекати. З іншого – за цим стоїть система страхування, профілактики, діагностики й довгострокової підтримки здоров’я, яка охоплює значну частину населення.
Можливо, ми, українці, просто звикли до медицини, яка намагається швидко загасити пожежу, тоді як європейська система більше орієнтується на те, щоб пожежа взагалі не виникла. Але чи завжди це працює? Чи не стається так, що за прагненням уникнути надмірного лікування лікарі іноді пропускають момент, коли пацієнтові вже потрібна серйозна допомога?
Ми маємо сильних лікарів, але не завжди достатню технічну базу. Європа має сучасне обладнання та розвинене страхування, але часом змушує пацієнта довго чекати й миритися з мінімальним втручанням.
То що все-таки краще для нас – звична інтенсивна терапія чи європейська медицина профілактики, терпіння й парацетамолу?
Автор: Ірина Лук’янець, українська волонтерка та емігрантка
Фото авторки
Фото: Спорт – кращі ліки
Читайте також: Фрідріх Мерц визначив ключові завдання саміту «Коаліції охочих» у Берліні
