Історія Керченської переправи, конструкції київських мостів і люди, які їх спроєктували

Додайте Prompolitinform до бажаних джерел

Так ви частіше бачитимете наші новини в Google і швидше знаходитимете важливі матеріали Prompolitinform.

Інфраструктура 22.11.2026 / автор:
Історія Керченської переправи, конструкції київських мостів і люди, які їх спроєктували

Як Києву зберегти рух між берегами після ударів рф і що може дати тунель під Дніпром

Перший залізничний міст через Керченську протоку відкрили в листопаді 1944 року. Потяги вже пішли, хоча роботи із захисту переправи від льоду ще тривали. За три місяці, 18 лютого 1945-го, з Азовського моря погнало кригу. За одну добу впали 24 опори й 26 прольотів. Міст вирішили не відбудовувати.

Про історію Керченської переправи, конструкції київських мостів і людей, які їх спроектували пише Іван Ареф’єв спеціально для порталу Промполітінформ

У травні 2018-го Путін вдруге в історії Керченської переправи відкривав новий Кримський міст за кермом КамАЗа. Назвав його «дивом» і згадав, що про такий міст мріяли ще за царя. Тодішній президент України Петро Порошенко відповів, що переправа знадобиться окупантам, коли вони залишатимуть Крим. Втім, вийшло так, що спершу російська армія скористалася нею в іншому напрямку. На початку повномасштабного вторгнення російські війська пройшли мостом до Криму, а звідти рушили на південь материкової України. У липні 2023-го Володимир Зеленський в Аспені сказав прямо: «Він використовується для доставки боєприпасів і мілітаризації Кримського півострова».

З жовтня 2022-го історія мосту вимірюється вже й тим, скільки часу потрібно Росії, щоб повернути рух. Після першого великого вибуху його пропускна здатність залишалася обмеженою кілька місяців. У липні 2023-го знову пошкодили автомобільну частину. Тодішній голова СБУ Василь Малюк розповідав, що Росія залучила пороми для перевезення озброєння. Під час атак 2022 і 2023 років були загиблі. У червні 2025-го СБУ повідомила про третє ураження. Малюк назвав міст «логістичною артерією для забезпечення своїх військ». Тоді рух зупинили на кілька годин і відновили, повідомило Reuters із посиланням на російську сторону.

У листопаді 2026-го наслідки виявилися серйознішими. СБУ підтвердила обвал арки й автомобільного прольоту, Reuters повідомив про руйнування центральної секції автодорожньої частини. Після удару 17 листопада з’явилися кадри поїзда на мосту. Після нового удару 19-го рух поїздів знову зупинили. Путін того ж дня заявив, що залізничну частину відновили, назвав міст «виключно мирним об’єктом» і пригрозив Україні «набагато болючішою» відповіддю. Поки що з відкритих повідомлень можна впевнено говорити про обвал автомобільного прольоту та перебої на залізниці. Скільки поїздів переправа здатна пропускати після останнього удару, з цих повідомлень неясно.

Тут у розмову із зали суду вступив Ігор Коломойський. 18 листопада він згадав Північний і Південний мости Києва. Мовляв, наші «будували за більшовиків», а Кримський — Ротенберги. «У нас до вечора відкрили, а Кримський уже навряд чи відкриють», — сказав він. І додав, що, коли впаде друга арка, «Азовське море стане озером». Саме тут згадується міст 1944 року: його теж будували за більшовиків, а першої зими він не пережив. У Києві ж Північний міст 8 листопада відкрили частково, після обстеження конструкцій. Одночасно місто готувало реверсивний рух на мосту Патона. Оце вже предметна розмова:

скільки руху можна повернути і як забезпечити решту поїздок.

Коломойський згадав епоху, а я б згадав прізвища. Міст Патона — балковий: його прогони спираються на опори, а сталеві елементи з’єднані зварюванням. Євген Патон народився в Ніцці, вчився в Дрездені, а в Києві, майже в шістдесят, створив лабораторію електрозварювання. До відкриття мосту в 1953-му він не дожив кілька місяців. Серед проєктувальників був і Олег Шумицький. У 1942-му він пішов добровольцем на фронт, був поранений, а після війни працював над відновленням зруйнованих переправ. Згодом долучився й до проєктування конструкцій чорнобильського «Саркофага».

Північний і Південний — вантові: головні прогони тримають сталеві канати, натягнуті від пілонів. За обома проєктами стоїть київський інженер Георгій Фукс. Він починав із роботи на виробництві, а згодом отримав чотири державні премії за чотири мости. Три з них кияни знають без підказки – Північний, Південний і міст Метро. Четвертий – через Даугаву в Ризі.

Головний проліт Подільсько-Воскресенського переходу – арковий: полотно підвішене до сталевої арки. У Керченського мосту конструкція комбінована. Більшість прольотів спирається на опори, а над судноплавним проходом звели окремі сталеві арки для дороги й залізниці. Коли Коломойський говорить про Ротенбергів, ідеться про підряд: генеральним підрядником була компанія Аркадія Ротенберга «Стройгазмонтаж». Ось чому після новини про обвал однієї арки варто одразу уточнювати, про яку частину переправи йдеться – автомобільну чи залізничну.

Через два дні після слів Коломойського, 20 листопада, Віталій Кличко повідомив про пошкодження Дарницького й Південного мостів та Подільсько-Воскресенського переходу. Мер попросив киян без нагальної потреби не виїжджати власними автомобілями. Зеленський серед уражених об’єктів назвав мости через Дніпро, залізницю й енергетику. Чи була атака 20 листопада саме «відплатою» за Керченський міст, відкриті джерела не підтверджують. Спроможність Росії пошкодити кілька київських переправ за одну атаку вже підтвердилася.

І отут, як на мене, головне питання до Києва. Уявіть звичайний ранок після обстрілу. На одному березі людина чекає на швидку, на іншому медсестра намагається дістатися на зміну. А диспетчер уже має знати, як змінити маршрути автобусів. Щоб створити місту такі проблеми, росіянам достатньо на певний час обмежити рух кількома переправами. Тому державі потрібна ППО, здатна перехоплювати балістику, а місту – заздалегідь підготовлені резервні маршрути, пріоритет для екстрених служб і готові команди для обстеження та ремонту. План має працювати з першого ранку після удару.

Звідси й розмова про «сталінське метро». У 1938 році в Києві почали будувати військову залізницю під Дніпром. У 1941-му війна перервала роботи. Залишилися окремі бетонні споруди й недобудовані ділянки. Минуло майже дев’ять десятиліть, і 17 листопада Мінінфраструктури оголосило, що починає підготовку нового проєкту тунелю під Дніпром. Міністр Микола Калашник обговорив його з американською компанією Robbins і сказав: «Підготовку такого проєкту потрібно починати вже зараз». Спершу мають визначити маршрут, дослідити геологію й порахувати вартість.

Я б починав підготовку вже зараз. А перед рішенням про будівництво поставив би проєктантам просте запитання: скільки людей тунель перевезе за годину, якщо кілька мостів одночасно працюватимуть з обмеженнями? Звідси й розмова про те, кому дати пріоритет, скільки коштуватиме утримання і як тунель працюватиме під час перебоїв зі світлом. Старі споруди під Дніпром цікаві як історія. Новий перехід має сенс, якщо здатен щодня возити людей і брати на себе частину руху в найважчі дні.

У 1944-му через Керченську протоку вже пустили поїзд, а роботи, від яких залежала доля мосту, залишалися попереду. Києву є що взяти з цієї історії. Поки інженери рахують майбутній тунель, місто вже сьогодні має знати, як завтра вранці повезе людей з одного берега на інший.

Автор: Іван Арєфʼєв

Фото: Ліворуч – художня реконструкція Керченської переправи 1944 року, праворуч – київський міст на світанку

Читайте також: До 300 тисяч військових рф можуть опинитися в оперативному оточенні в Криму